Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу (постанова ВС від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17) за позовом юридичної особи до фізичної особи про виконання зобов’язань за трьохстороннім договором із передачею авансових платежів для подальшого придбання відповідачкою однокімнатної квартири, який сторони назвали попереднім договором.
З огляду на наявність у ньому елементів різних договорів Верховний Суд кваліфікував цей договір як змішаний і зазначив, що в частині регулювання відносин між сторонами у справі він є договором про надання послуг.
Зауваживши, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України), Верховний Суд нагадав, що у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право – обов’язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов’язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов’язання на підставах, що містяться в гл. 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Погоджуючись із доводами касаційної скарги позивача про те, що зустрічна позовна вимога про визнання договору неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, а також про те, що оспорюваний договір не є попереднім договором до договору купівлі-продажу, оскільки його предметом є надання послуг у забезпеченні укладення договору купівлі-продажу в майбутньому після підготовки всіх документів і нотаріальне посвідчення такого договору законом не передбачено, Верховний Суд вказав, зокрема, на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особами, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.
Зважаючи на те, що позивач відповідно до укладеного договору виконав перед відповідачкою свої зобов’язання щодо інформаційного забезпечення та сприяння в підписанні між відповідачкою та третьою особою договору купівлі-продажу квартири, а відповідачка не виконала свого зобов’язання щодо оплати виконавцеві за зазначену договором послугу, Верховний Суд, скасувавши судове рішення апеляційного суду, визнав правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення суму боргу за договором.
