Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», базою нарахування ЄСВ для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди ФО за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Згідно з частиною першою ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, відносини, які виникають при укладенні договору найму (оренди), не мають ознак правовідносин, що регулюють виконання робіт або надання послуг.
Отже, ЄСВ не нараховується на суму орендної плати, виплаченої на користь ФО згідно договору найму (оренди) нерухомого (рухомого) майна.
