“Актуальним питанням сьогодні є запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ про воєнні злочини”

Оніщук Микола Васильович

Ректор Національної школи суддів України

Миколо Васильовичу, розкажіть, як війна вплинула на роботу Національної школи суддів України? Як Школа допомагає суддям у цих умовах?

Не перебільшуючи, скажу, що вже після перших тижнів можна сказати шоку, в якому ми всі опинилися з початком війни, Національна школа суддів України розпочала проводити короткочасові заходи для суддів і працівників апаратів із тим, щоб задовольнити їх потреби, насамперед у міжсуддівському діалозі. Війна розкидала по країні суддів та їх сім’ї та працівників апаратів судів. У цих умовах виявилися надзвичайно витребуваними вебінари НШСУ з питань організації роботи суддів в умовах воєнного стану, психологічної підтримки суддів і працівників апаратів, новел кримінального і кримінально-процесуального законодавства, ухваленого вже в умовах воєнного стану, воєнних злочинів і міжнародного гуманітарного права тощо. Ми надали можливість спілкування з суддями Голові Верховного Суду, до якого перейшла значна частина повноважень ВПР, Раді суддів, голові ДСА, його заступникам тощо. Активно долучилися до навчань психологи, голови апеляційних і місцевих судів, які обмінювалися досвідом організації роботи судів в умовах війни. Як не парадоксально, але інтенсивність та чисельність учасників таких тренінгів, семінарів та лекцій суттєво (з огляду на потреби) майже вдвічі перевищувало довоєнні показники, і по-часу одночасно досягало до 500 осіб.

 

3 огляду на те, що країна перебуває в стані війни, чи торкнулися НШСУ скорочення штату?

Для вирішення проблеми недостатності бюджетних коштів на утримання судів та установ і органів системи правосуддя ми самостійно, з огляду на те, що країна перебуває в стані війни, ліквідували одне з наших регіональних відділень, провели скорочення штату майже на 20 одиниць, не заповнюються існуючі вакансії, значна частина працівників школи до кінця 2022 року перебували в режимі «вимушеного простою».

 

Як швидко сьогодні судова система спроможна розглядати справи щодо воєнних злочинів? НШСУ проводила фахову підготовку суддів з тематики воєнних злочинів та злочинів проти національної безпеки?

Деякі аспекти порушеної Вами теми дійсно викликають стурбованість. Очевидна проблема – гостра недостатність суддів у кримінальних палатах апеляційних судів. Не набагато кращий стан і в місцевих загальних судах. Забезпечити повноцінний розгляд сотен нових кримінальних проваджень, які вже надходять до судів за таких умов є проблемним. І це з урахуванням того, що тривалість розгляду кримінальних проваджень в судах суттєво виросла. Тож на порядку денному – якомога швидше поповнення суддівських кадрів, активне навчання суддів по тематиці воєнних злочинів. Актуальним є також запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ про воєнні злочини для чого НШСУ розробила відповідні пропозиції.

Наразі з метою посилення цього напрямку у співпраці з проектом USAID, інших проектів міжнародної технічної допомоги, ми підготували і реалізуємо Комплексний план, спрямований на покращення рівня професійної компетентності суддів  при розгляді справи про воєнні злочини. В його основі: підготовка модельних судових рішень з основних категорій воєнних злочинів; розробка допоміжних методичних матеріалів (посібників, пам’яток, збірок документів – конвенцій, протоколів до них, практик застосування актів міжнародного гуманітарного і міжнародного кримінального права тощо), проведення вебінарів, практикумів для суддів з актуальних питань воєнного права; створення системи індивідуального консультування суддів, до яких надійшли відповідні провадження.

Останнє здійснюється в межах утвореної НШСУ Консультативної групи «Consulting-24 Grup» числа провідних фахівців у сфері міжнародного кримінального права, як національних, так і міжнародних. Своїх представників до складу вказаної Консультативної групи надали Міжнародна асоціація юристів,  Програма USAID «Нове правосуддя», Британський проєкт «Адвокати за міжнародний розвиток» та інші. Інформація про вказану Консультативну групу (Положення про неї) розміщена на сайті Школи та направлені в усі суди загальної юрисдикції.

В контексті підготовки суддів в нагоді стало й наше членство в статусі спостерігача в Мережі суддівської освіти Європейського Союзу – одразу 4 суддівських школи – Болгарії, Франції, Нідерландів та Італії долучилися до проведення навчальних заходів для українських суддів.

 

Розкажіть про співпрацю Школи з зарубіжними партнерами? Чи берете участь у міжнародних заходах, попри війну?

Національна школа суддів України співпрацює з понад 30 програмами та проєктами міжнародної технічної допомоги (МТД) Україні, які задіяні у сфері судочинства, а саме: Європейський Союз (ЄС), Рада Європи (РЄ), Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Уряди Нідерландів, Великої Британії, інших країн.

Ми активно використовуємо і наше членство в Міжнародній організації суддівської освіти (IOJT), яка об’єднує 125 закладів освіти для суддів і прокурорів із 77 країн світу, і як вже відзначалось, маємо статус спостерігача у Європейській мережі суддівської освіти (EJTN).

Проєкти МТД жваво реагують на навчальні потреби НШСУ, намагаючись акумулювати і передати для вивчення міжнародний досвід щодо роботи судів в умовах воєнного стану та розгляду справ про воєнні злочини, злочини проти людства.

Прикладом такої співпраці можна привести підготовку 104 українських суддів з питань міжнародного кримінального права проєктом «Адвокати за міжнародний розвиток», що фінансується Урядом Великої Британії. В рамках цього проєкту (навчання якого проходило в Варшаві), були залучені судді, що мають досвід відправлення правосуддя в міжнародних кримінальних судах і трибуналах. Меморандум про співпрацю з названим проєктом, який ми нещодавно підписали, передбачає продовження співпраці. В квітні відбудеться офлайн навчання групи українських суддів з питань відшкодування шкоди, заподіяної воєнними злочинами.

 

Нещодавно запрацювала BPП у новому складі. Як професійна спільнота, так i суспільство з нетерпінням чекають, коли запрацює BKKC. На якому етапі наразі конкурс з відбору членів?

Продовження судової реформи є важливою складовою вступу України до Європейського Союзу. Навіть в умовах військової агресії Україна робить все можливе, щоб забезпечити формування важливого інституту судової влади, відповідального за кадрове наповнення судів України – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Як відомо, для поновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України була створена Конкурсна комісія з метою добору доброчесних кандидатів до ВККСУ. Участь у конкурсі взяв 301 правник, що має вищу юридичну освіту,  стаж професійної діяльності  у сфері права не менше 15 років. За результатами публічного конкурсу сформований перелік із 32 переможців, який  15 березня 2023 року оприлюднила Конкурсна комісія.

 

Із засобів масової інформації  стало відомо, що НШСУ у співпраці з міжнародними проектами розробили та надали ВРП проект Методики  проведення Вищою радою правосуддя співбесіди та призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії  суддів. Які принципи і підходи закладені  в проєкті до цієї завершальної стадії  добору членів цього важливого органу суддівського врядування?

Це дійсно так. З метою розробки Методики проведення Вищою радою правосуддя співбесіди та відбору кандидатів на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було створено робочу групу, до складу якої увійшли: представники НШСУ, члени ВРП та представники проєктів/програм міжнародної технічної допомоги – Програми USAID «Справедливість для всіх», Проєкту ЄС «Підтримка реформ та цифровізації сектору юстиції в Україні (Право-Justice)». За результатами роботи групи напрацьовано проєкт Методики проведення Вищою радою правосуддя співбесіди  та відбору  кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка ґрунтується на некзаменаційних принципах проведення співбесід з кандидатами у члени ВККСУ, рекомендованих Конкурсною Комісією. Методика базується на  системі показників із застосуванням бальної оцінки професійних компетенцій, етичних стандартів та спроможностей кандидатів та їх рейтингування.

В Методиці передбачено проведення ВРП співбесід з кандидатами на посаду члена ВККСУ та відбір з дотриманням  принципів:

  • політичної нейтральності, незалежності та неупередженості;
  • об’єктивності; всебічності; добросовісності та розсудливості;
  • розумності строків та обґрунтованого сумніву;
  • презумпції обґрунтованості рішень та висновків Конкурсної Комісії;
  • рівності умов для усіх кандидатів, недопустимості дискримінації кандидатів та врахування гендерного аспекту;
  • процедурної справедливості;
  • відповідності меті відбору та повноваженням ВККСУ;
  • відкритості, прозорості, доступності матеріалів та рішень.

Сподіваємось, що цей документ допоможе ВРП зробити все можливе для проведення прозорого, об’єктивного і незалежного конкурсного відбору, який би гарантував справедливе і рівне ставлення до всіх кандидатів.

 

Відомо, що конкурс до BKKC також відбувається за новою процедурою, із залученням міжнародних експертів. Як можете оцінити такі новітні підходи?

Вже очевидно, що участь міжнародних експертів у процедурах добору як суддів, так і представників органів суддівського врядування позитивно вливає на прозорість, об’єктивність і неупередженість таких доборів, а головне – рівень суспільної довіри до оновлених процедур і механізмів.

 

Вже декілька років поспіль в Україні спостерігається дефіцит суддівських кадрів? З чим це, власне, пов’язано, та як покінчити із цією проблемою?

Витоки суддівського дефіциту, кадрового голоду в судах мають різне походження. Насамперед це запроваджене законом після Революції гідності (2014 р.) оцінювання суддів з наслідками втрати професії в результаті його не проходження, призупинення діяльності ВККСУ, і як наслідок – зупинення практики добору кандидатів на посади суддів та проведення конкурсів на вакантні суддівські посади, і нарешті неповноважність ВРП, яка була відновлена лише у 2023 році. При цьому варто взяти до уваги також природній відтік суддів і судової системи (досягнення граничного віку, втрата громадянства, вихід у відставку у зв’язку з набуттям права на відставку тощо). За середньою динамікою це складає від 100 до 150 суддів щорічно.

Крім того, у зв’язку з широкомасштабною агресією рф проти України та тимчасовою окупацією понад 15% території України, 88 судів не мають можливості відправляти правосуддя, 54 з них знаходяться на тимчасово окупованій території.

Передача частини повноважень Вищої ради правосуддя, які не складають її конституційну виключність, Голові Верховного Суду вирішила низку термінових питань щодо відрядження суддів з одного суду до іншого та визначення юрисдикції у справах. Водночас це хоч і дозволило поліпшити ситуацію, але, звісно, не могло компенсувати відсутність двох органів суддівського врядування, якими є Вища кваліфікаційна комісія суддів України та ВРП. Наразі вакантними залишаються близько 2 тисяч посад суддів по всій Україні.

 

Відповідно до чинного законодавства єдиним шляхом наповнення суддівських кадрів у суди першої інстанції є їх добір включно зі спеціальною підготовкою кандидатів. Як виглядає ситуація у цьому сенсі?

Хочу нагадати, що система доступу до суддівської професії через добір зі спеціальною підготовкою кандидатів була запроваджена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI і на початку здійснювалася вищими навчальними закладами. Змінами, які були внесені до вищеназваного Закону від 02.06.2016 р. № 1402 (а це вже за моєї каденції) доступ до суддівської професії був приведений у відповідність до загальноприйнятих засад добору та професійної підготовки в країнах Європи і включав в себе спеціальну підготовку кандидатів на посаду суддів виключно Національною школою суддів України (участі в цьому були позбавлені вищі навчальні заклади системи Міносвіти).

Попри різноманітність самих форм доступу до суддівської професії і тривалості такої підготовки (від 1,5 року в Грузії до 3,5 років у Франції) незмінними складовими добору суддів до судів першої інстанції є складання іспитів на знання матеріального і процесуального права та спеціальна підготовка кандидатів. У низці країн вона безпосередньо поєднана зі стажуванням у судах (зокрема в Польщі та Німеччині) й завершується кваліфікаційним випробуванням у формі написання судового рішення.

Саме ці вимоги зафіксовані у Висновку Консультативної Ради європейських судів № 4 від 2003 р., який якраз і присвячений питанням суддівської освіти. Установи суддівської освіти мають діяти автономно (під контролем суддівських Рад) та мати власний бюджет. Правовий статус Національної школи суддів України та організація її взаємин з органами суддівського врядування, в даному випадку ВККСУ, якраз і відповідає зазначеним вимогам.

Що стосується початкової суддівської освіти (це те, що ми називаємо спеціальною підготовкою кандидатів на посади суддів, то вона чинним законодавством визначена як обов’язкова складова в системі доступу до суддівської професії. Тим самим українські законодавці привели у відповідність до вимог РЄ і ЄС національне законодавство, що регулює відносини в цій сфері.

 

Сьогодні багато розмов навколо спрощення, або ж як сьогодні прийнято говорити – оптимізації добору кандидатів на посади суддів. Знаємо, що в НШСУ  розуміються на цій темі досконало, оскільки безпосередньо Школа мала відношення як до  розробки локального регулювання  цих відносин, так і що більш важливо – власне спецпідготовки. Як цей процес  рухається сьогодні, і куди саме?

З однієї сторони голод на суддівські кадри і непроста фінансова ситуація в країні спонукають до  перегляду існуючої системи добору. З іншої – таке спрощення не може мати своїм на слідком втрату якості добору. До речі це не мої слова, а застереження авторитетних  міжнародних експертів – екскерівників Консультативної ради європейських суддів – Ніно Бететті і Герхарда Райснера. Саме це завдання і належить вирішити робочій групі, створеній при парламентському Комітеті з правової політики на чолі з Денисов Масловим.

Наразі на сьогодні обговорюється  концепт можливих змін щодо добору, в основі якого відмова від  відбіркового  та кваліфікаційного іспиту та заміна їх кваліфікаційним  вступним випробовуванням  у формі виконання практичного завдання. Далі спеціальна перевірка, конкурс, внесення подання ВРП, призначення на посаду  Президентом України.

Спеціальна підготовка кандидатів заміняється  двомісячним орієнтаційним навчанням вже призначених суддів.

Протягом трьох перших років професійної  діяльності такі судді проходять тижневе навчання в НШСУ  щорічно. Останнє обумовлено потребами освітньої підтримки вже діючих суддів, оскільки строки їх початкового навчання в НШСУ суттєво скорочені.

На порядку денному також обговорення  питання щодо впровадження нового порядку – в тіло основного закону, чи як перехідна модель – до подолання дефіциту суддівських кадрів. Ми вважаємо, що цей  по-суті експериментальний  порядок нового добору,  мав би діяти до 01.01.2028 р.

 

Чи є якась єдина позиція з приводу чисельності суддівського корпусу, який потрібен Україні?

Нині судова система керується тимчасовою чисельністю, яка рекомендована ВРП і станом на 31.12.2022 р. складає 6483 судді. Водночас варто зауважити, що існує розбіжність між уявленнями Уряду щодо витрат на утримання судової системи і позицією органів суддівського врядування та судової системи в цілому щодо обсягів фінансування і власне необхідної чисельності суддів. Більш детально цю тему можуть прокоментувати в ДСА України.

 

Як Ви ставитеся до пропозиції деяких представників суддівської спільноти щодо недоцільності спеціальної професійної підготовки?

Пропоную звернутись до Висновку № 4 (2003) Консультативної ради європейських суддів, про який вже йшлось. В ньому доволі однозначно зазначено, що судді, які призначені на посаду на початку своєї професійної кар’єри, потребують підготовки. У деяких країнах пропонується тривале навчання в спеціалізованих установах, у інших – навчання під керівництвом досвідченого судді, який ділиться знаннями і професійними порадами на основі конкретних прикладів. У країнах загального права значною мірою покладаються на тривалий професійний досвід – зазвичай адвокатів. В країнах римської правової сім’ї (йдеться про континентальну Європу) такої вимоги не має.

Саме тому, на думку КРЄС, кандидати повинні пройти початкову підготовку, адже виконання суддею своїх обов’язків є для членів обох груп новим завданням, яке передбачає особливий підхід у багатьох сферах, насамперед щодо професійної етики судді, процесуальних правил, а також відносин з особами, залученими до судового процесу. Усі особи, які призначаються на посади суддів, повинні мати або отримати, перш ніж приступити до виконання своїх обов’язків, глибокі знання у галузі матеріального національного та міжнародного права та процедур.

Про важливість навчання суддів визнається і в таких міжнародних офіційних документах, як Основні принципи ООН щодо незалежності правосуддя (1985 р.), та документах Ради Європи – Рекомендації № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів (1994 р.) і у Європейській Хартії про статус суддів (1998 р.).

Початкова підготовка майбутніх суддів є необхідною для об’єктивного, безстороннього та компетентного виконання суддівських функцій, а також для захисту суддів від неналежного впливу. Довіра, яку громадяни мають до системи правосуддя, буде посилюватися, якщо судді матимуть глибокі та розгалужені знання, які виходять за межі технічних знань права та поширюються на сфери важливого соціального значення, а персональні й суддівські навички та розуміння дозволятимуть їм управляти справами та працювати з усіма особами-учасниками належно та поважно.

 

Якими Ви бачите майбутні реформи судової системи?

Досвід вчить, що забезпечення високих стандартів правосуддя в державах перехідної демократії – це одне з найбільш «вузьких» і складних завдань суспільного розвитку цих країн. Причин тут декілька. Перша з них – прагнення політичних еліт попри задекларовану готовність забезпечувати незалежність судової влади, одночасно зберігати опосередкований контроль за процесами в системі правосуддя, особливо коли йдеться про чутливі для політичного і бізнес-істеблішменту сфери. По-друге, це невідповідність (розрив) між системою нормативного регулювання відносин щодо організації і здійснення правосуддя та практиками їх застосування.

Недаремно, за численними оцінками міжнародних експертів, нормативна модель системи правосуддя України традиційно посідає одне з кращих місць на Європейському континенті, але коли йдеться про аналіз відповідних практик їх застосування, то тут спостерігається суттєва відмінність.

Власне на пошук і вирішення вказаних, і не лише, проблем спрямована Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки (затверджена Указом Президента України Володимира Зеленського 11 червня 2021 року) (далі – Стратегія). Тож надалі я буду посилатися на цю Стратегію, оскільки вона є єдиним чинним актом, який визначає завдання і напрямки судової реформи. Стратегія, над розробкою якої майже 2 роки працювали найбільш авторитетні та фахові спеціалісти (включно з міжнародними експертами), наразі узагальнено визначає три основні напрямки подальшого удосконалення правосуддя.

Перший із них, можливо не по рівню значущості, – це створення дієвої системи позасудового та досудового розгляду спорів.

Наступний напрям – цифровізація, переведення значної частини правосуддя в електронну форму, і в цілому прискорене застосування електронних ресурсів в судочинстві, як таких.

Третє – покращення доступу до правосуддя, яке має включати в себе широке коло як процесуальних удосконалень, так і залучення до відправлення правосуддя суддів у відставці, відхід від колегіального розгляду справ у судах першої інстанції, розширення застосування письмових видів проваджень, запровадження інституту скарги на недотримання розумних строків розгляду справ та відповідних компенсаційних виплат, використання аутсорсингу у процедурах добору суддів і багато інших досить слушних пропозицій.

Окремий напрямок – створення нової системи територіальної організації місцевих судів з урахуванням змін адміністративного устрою та утворення територіальних громад, що вже відбулось. Як відомо, ця робота свого часу була розпочата, але в силу як політичних причин, так і власне реалій сьогодення (війна), поки що не завершена.

 

Чи існує наразі потреба в розробці та імплементації нової системи організаційної побудови Верховного Суду?

Тема організації роботи Верховного Суду та забезпечення його організаційної єдності – одна з тих, що час від часу постає на порядку денному. До речі, вона присутня й у вже вказаній Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки, хоча і в загальній формі. Маємо визнати, що утворення Великої Палати Верховного Суду справило позитивний вплив на єдність судової практики, особливо з давно накопичених проблем правозастосування. Крім того, ВП ВС стала на перепоні низки корупційних рішень, і про це добре знають як в судовій системі, так і в суспільстві. Проте залишилася невирішеною проблема організаційної єдності Верховного Суду, яка, до того ж, ускладнюється паралельним існуванням (хоч і не діючого) Верховного Суду України. Тому наразі дійсно є потреба в розробці та імплементації нової системи організаційної побудови Верховного Суду. В її основі – перетворення діючих касаційних судів у палати Верховного Суду та утворення для розгляду тепер уже не численних спорів щодо юрисдикції Сенату ВС (ad hос), головувати на засіданнях якого має голова Верховного Суду.

Ну й насамкінець, можливо, варто нарешті виконати і конституційний припис ст. 125 Конституції України щодо автономності системи адміністративних судів, тобто збереження Касаційного адміністративного суду як суду останньої інстанції в своїй юрисдикції.

 

Наступне наше запитання стосуватиметься проблематики досудового врегулювання спорів. Що заважає сьогодні його впровадженню в Україні?

В нашій країні досудове врегулювання на жаль є слаборозвинутим, за винятком хіба що третейського судочинства. Саме тому в 2016 році було запроваджено інститут досудового врегулювання спорів за участі судді, і це був крок у правильному напрямку. Але приживається він досить невпевнено. Суттєвий резерв у цьому плані – розвиток медіаційних механізмів – відповідний закон вже ухвалено. Наступний крок ухвалення закону про мирове судочинство щоб останнє розглядати як обов’язкову стадію досудового врегулювання спорів.

Цю можливість надають чинні положення ст. 124 Конституції.

Мирові суди могли б бути утвореними в територіальних громадах, утримуватись за кошти місцевих бюджетів, обиратись населенням громад терміном на 5 років та здійснювати урегулювання спорів у порядку і спосіб, визначений законом.

До компетенції мирових суддів міг би бути віднесений розгляд широкої категорії малозначущих спорів у цивільній, господарській, адміністративній юрисдикціях та кримінальних проступків (щодо останнього потрібна додаткова дискусія). До речі, мирове судочинство – це ще й спосіб повернути до професійної діяльності суддів у відставці, оскільки віковий ценз тут не буде мати значення, що важливо для вирішення кадрової проблеми у судовій системі, яка гостро стоїть сьогодні.

 

Саме про це й хотілося б поговорити далі. Як нам відомо, Ви давній прихильник впровадження мирового судочинства як способу досудового врегулювання cпopів. Як працює цей механізм в Україні та про що свідчить світова практика з цього питання?

Наразі згадана ч. 4 ст. 124 Конституції України, яка вказує «що законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору», залишається нереалізованою. Хоча багатьом фахівцям давно зрозуміло, що якнайшвидше формування інституту мирового судді та залучення його до розгляду незначних спорів могло би зняти проблему навантаження місцевих судів, а також послабити проблему дефіциту кадрів. Чим більше спорів вирішується на найнижчому рівні, тим вищий вважається рівень культури суспільства.

Загалом же можу сказати, що досудове врегулювання це величезний ресурс. Наприклад, у Канаді окремі судді стверджують, що вирішують до 90% справ саме таким чином. Повага до думки судді, його позиції, впевненість у неупередженості там настільки високі, що сторони розуміють, по-перше, якщо вони підуть у процес, рішення не буде іншим, а по-друге, потрібно буде сплачувати витрати, по-третє, витрачати час на інстанційний перегляд.

 

Багато років поспіль в Україні спостерігається проблема втручання у роботу суддів. Чи можна якось вирішити це питання на законодавчому рівні?

Всі необхідні законодавчі застереження у цій площині схвалені, включаючи затверджену нещодавно Урядом Антикорупційну стратегію. Це швидше проблема загальної правової культури, як суспільства, влади так і суддів. Водночас наразі варто відмітити, що ситуація з боротьбою з корупцією все таки має тенденцію до покращення. Принаймні є очевидним, що тепер це переважно латентні, ретельно замасковані випадки і їх стало помітно менше.

 

Розкажіть про електронне судочинство, розвиток i втілення якого було одним із ключових завдань для судів ще до війни?

Електронне судочинство є вже очевидною вимогою часу, яке потрібно практично впроваджувати, а не обговорювати. Більше того, низку необхідних рішень уже прийнято.

Нововведення спрямовані на сприяння поступовому переходу документообігу суду в безпаперовий електронний формат, прискорення проходження справ та обміну інформацією в суді. В результаті запрацює механізм безпаперового судового документообігу в державі. Власне, метою електронного судочинства є обмін документами в електронному вигляді між судом та сторонами процесу, судом та іншими органами державної влади та між судами.

Так на рівні процесуального закону вже встановлено обов’язок реєстрації офіційних електронних адрес в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі – ЄСІТС) державними органами, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання державного та комунального секторів економіки, адвокатами, нотаріусами, приватними виконавцями та судовими експертами. За результатами реєстрації передбачена можливість подачі процесуальних документів до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд»; надсилання копій документів іншим учасника справи, якщо такі учасники зареєстровані в ЄСІТС; отримання документів від суду в електронній формі; ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

Перевагою запровадження названих та інших сервісів є значна економія коштів на поштові послуги, оперативне отримання інформації, зручний формат роботи, що, у свою чергу, впливає на ефективні роботи суду, скорочує строки розгляду справ та дозволяє якнайшвидше забезпечити захист судом прав та законних інтересів.

Спрощення процедури судового захисту за допомогою сучасних технологічних рішень є тим продуктом в якому зацікавлені як учасники судових справ, так і працівники системи правосуддя. До переваг також відноситься коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, цілодобовий доступ до системи без територіальних обмежень, можливість використання відеоконференцзв’язку, що особливо актуально в умовах воєнного стану.

Сервіси електронного судочинства постійно удосконалюються. Серед останніх досягнень можливість надсилання судових рішень через застосунок «Дія». Даний сервіс виключає необхідність особистого візиту до суду, дозволяє громадянам економити час і ресурси та отримувати електронне судове рішення з накладеним електронним підписом судді.

Оновлено також автоматизовану систему документообігу суду, яка передбачає запровадження додаткового каналу електронної комунікації судів з учасниками судового процесу. Зокрема, з лютого 2023 року додатково до SMS-повідомлень реалізовано можливість надсилання повісток і викликів за допомогою месенджера «Viber».

 

Яка Ваша думка щодо запровадження інституту скарги на недотримання розумних строків розгляду справ та відповідних компенсаційних виплат?

Проблема тривалості судового розгляду (з огляду на багаторічний кадровий голод в судах) набула досить серйозного характеру.  За даними ДСА тривалість розгляду окремих категорій справ виросла майже вдвічі. І це вже проблема, яка все більше і частіше фіксується ЄСПЛ як системне порушення з боку України. Як вже відмічалось вище, вказане має своєю передумовою неналежний рівень забезпечення судів суддівськими кадрами і стійкою тенденцією скорочення значної частини працівників апарату. І це можна вважати об’єктивним чинником. Проте існують і інші причини – порушення засад  безперервності при розгляді у суді кримінальних справ, невжиття заходів процесуальної економії, зокрема практики необґрунтованих перенесень і відкладень судових засідань, тощо. Очевидно, також що мають відігравати більш помітну роль суди касаційної інстанції коли йдеться про тлумачення саме процесуальних норм.

 

Широкому загалу вже відомі випадки колабораціонізму з-поміж суддів, що є порушенням присяги. Скільки вже на сьогодні таких випадків та чи понесли якусь відповідальність ці особи?

Достеменно цією інформацією володіють Служба безпеки України та інші органи досудового розслідування, можливо  також ДСА. Проте варто відмітити, що такі випадки не є типовими, а ті хто зрадив присязі так чи інакше будуть притягнуті до відповідальності. Це питання лише часу нашої перемоги.

 

В одному зі своїх інтерв’ю і власне щойно Ви зазначали, що за численними оцінками міжнародних експертів, нормативна модель системи правосуддя України традиційно посідає одне з кращих місць на Європейському континенті, але коли йдеться про аналіз відповідних практик ïx застосування, то тут спостерігається суттєва відмінність. Чому так відбувається i Ваше бачення вирішення цієї проблеми?

Це запитання для довгої відповіді. Відзначу лише, що ситуація змінюється, і сподіваюсь, що по мірі нашого наближення до вступу в Європейський Союз, цей розрив буде скорочуватись. Тенденції тут швидше позитивні.

 

Як бачите вирішення проблеми підвищення оплати праці працівників суду, адже відомо, що наразі вона занизька? Причому навантаження на апарат суду щороку зростає. Що загалом потрібно для вирішення проблеми недостатності бюджетних коштів на утримання судів i органів системи правосуддя?

Шляхи вирішення прості – збільшити фінансування, що в умовах воєнного стану і обмеженості ресурсів державного бюджету виглядає проблематичним, принаймні такою є позиція Уряду. Є намагання цю проблему розв’язати шляхом ухвалення відповідного закону, який вже на розгляді у парламенті.  Будемо сподіватись на її вирішення найближчим часом.  Зокрема, йдеться як про зміну структури винагороди для працівників апарату судів та і збільшення її розміру як такої.

 

Щоб побажали собі та колегам у такий нелегкий час?

Найголовніше це – найскорішої перемоги. А сумнівів, що Україна переможе у всьому – у війні, побудові правової та демократичної країни, правовладді, забезпеченні конституційних прав і свобод, гарантуванні неупередженого й справедливого судочинства в мене не має. Бо ми – невіддільна від європейських цінностей нація! Ми маємо бути єдині, адже тільки тоді – ми сильні!

Слава Україні! Героям слава!