«Коли почалася війна, прийняв рішення знаходитись там, де можу бути найбільш корисним»

Калараш Андрій

суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Непомітно прийшла весна. Ароматом квітучих дерев та перших весняних квітів природа нагадує про неперервний рух життя. Важко повірити, що зовсім поруч лютує війна…

У Великомихайлівському районі Одеської області в територіальній обороні несе службу сержант Андрій Калараш, суддя Верховного Суду. Нам стало дуже цікаво дізнатись подробиці. Не кожен день зустрінеш у таких незвичних обставинах суддю, а тим більш суддю Верховного Суду. Андрій — сержант та командир міномета. Стійко, нарівні з усіма бійцями переносить всі труднощі армійської служби. І є прикладом для інших, перш за все, для молодого покоління у виконанні обов’язків, несенні караульної служби, ставленні до своїх обов’язків, дотриманні дисципліни. Входить у «кістяк» підрозділу.

— Андрію, розкажіть трохи про себе.

— Я звичайна людина. Народився у 1970 р. в місті Кілія Одеської області в багатодітній родині. Після закінчення школи служив у лавах Радянської армії. Звільнився сержантом. Після армії працював у міліції, очолював слідчий відділ в одному з райвідділів Миколаївської області. Далі працював адвокатом. Потім — суддею в одному з районних судів Миколаївської області. Тривалий час обіймав посаду заступника голови суду. З 2011 р. працював у Апеляційному суді Одеської області. Був обраний членом Ради суддів України, де з 2018 по 2021 р. працював у комітеті фінансово-матеріального забезпечення, опікувався Одеською та Миколаївською областями. Рада розглядала питання, що стосуються проблем самих суддів, приймала рішення про розгляд скарг стосовно роботи суддів різного рівня. З травня 2019 р. працюю суддею Верховного Суду, розглядаю цивільні справи. Кандидат юридичних наук. Одружений. Маю двох синів. Старший зараз зі мною в теробороні.

— Яким для Вас був день 24 лютого? Як ви потрапили у тероборону?

— Коли почалася війна, прийняв рішення знаходитись там, де можу бути найбільш корисним. Поїхав з Києва до Одеси боронити рідне місто та Україну. Але виїхав трохи з затримкою — не міг поїхати, не впевнившись, що весь мій офіс (помічники, консультант, секретар) у безпеці. Тому особисто вивіз своїх співробітників у безпечні місця (до родичів) у Черкаську та Одеську області.

Незважаючи на те, що зараз Андрій Андрійович у військовій формі, так само, як і його син, який до мобілізації був помічником адвоката, у незвичній обстановці він не забуває, що є суддею Верховного Суду. Дає юридичні поради працівникам штабу, своїм побратимам, громадянам, які звертаються, волонтерам. А також помічає недоліки та прогалини в законодавстві, пов’язані з захистом громадян. Не тільки постраждалих від російської агресії, що втратили майно, рідних та близьких, але й військовослужбовців

— Після закінчення війни буде багато роботи, пов’язаної не лише з війною, але й з тим, що Україна стане членом Євросоюзу. Для цього необхідно змінювати не лише закони, а й мислення. Що слід змінити у першу чергу?

 — Війна багато що змінила у нашому житті та свідомості. Змінюються всі, і судді в тому числі. Обов’язково має запрацювати принцип: «Суд для громадян, а не громадяни для суду!» Бо суддя — це гарант справедливості та Закону. Людина має вірити в чесність, гуманність і професіоналізм судді. Адже наше рішення остаточне.

— Ваші побратими знають, що Ви суддя? Як довідалися?

— У перші дні несення служби товариші, дізнавшись, хто служить поряд, ставилися з подивом та осторогою. Але поспілкувавшись, ближче познайомившись, почали виявляти довіру та шанобливе ставлення. Ми разом з побратимами проходимо навчання, опановуємо військову техніку, переймаємо бойовий досвід у бувалих бійців.

— Що буде після нашої перемоги?

— Як досвідчений юрист, я готуюся після перемоги ініціювати на законодавчому рівні вирішення численних питань з відшкодування збитків, нанесених окупантами, захисту прав насильно вивезених людей, прав дітей війни, які втратили батьків, питання моральних та матеріальних збитків. Законодавство України потребує удосконалення нормативно-правової бази з урахуванням умов воєнного часу. Це глобальна робота, яка ляже на плечі юристів усіх рівнів. Громадянин України має відчувати себе під захистом держави, довіряти суддям. І суддя має відрізнятися чесністю, порядністю, ставитися з повагою до особистості, дотримуватись принципу верховенства права.

Ще один аспект, який потребує реформування, — умови утримання засуджених громадян у місцях позбавлення волі. Ми завтра станемо членами Європейського Союзу, а там засуджений позбавляється свободи, але не людських умов життя. Це частина суспільства, яка потребує захисту прав. Питання належить розглядати після закінчення війни.

Під час бесіди мене здивувала простота і доступність, з якою ця освічена людина спілкується, тому захотілось довести до громадськості цей випадок. Адже якщо такі люди боронять Україну, наша перемога поза сумнівом!

 

                                                                                                                                                                                                                                                                     Розмову вела Олена Осмоловська

                                                                                                                                                                                                                                                                    «Юридична газета» генеральний директор,

                                                                                                                                                                                                                                                                     т.в.о. головного редактора 

                                                                                https://yur-gazeta.com/war-and-law/koli-pochalasya-viyna-priynyav-rishennya-znahoditis-tam-de-mozhu-buti-naybilsh-korisnim–andriy-kala.html