середа, 19 червень 2019
  • Київ 3:48
  • Нью-Йорк 20:48
  • Лондон 1:48
  • Токіо 9:48
  • Москва 3:48

Жуковська
Олександра Юріївна

суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області
Дата народження:

Здобула вищу освіту з відзнакою у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого в Харкові у 2006 році, після чого працювала в органах прокуратури Рівненської області. Призначена суддею Дебальцевського міського суду Донецької області 17.01.2014. Переведена на посаду судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області 16.03.2016.
Нещодавно у Олександри закінчився 5-річний строк суддівських повноважень.
 

Олександро, з якими думками починається робочий день судді?

– Мій день починається з аромату кави. І п’ю її з помічницями щоразу перед тим, як зануритись у робочі будні. Це п’ятнадцять позитивних і спокійних хвилин.  Я використовувала їх, щоб переглянути графік майбутніх судових засідань, обговорити з дівчатами таймінг на день, роздати завдання. Своєрідна оперативна нарада в стилі приємне з корисним. Ранок повинен бути добрим, бо від того залежить і атмосфера майбутнього дня. Взагалі, найбільше люблю ось такий передробочий час о 07:45, чи пізній вечір, бо в суді тихо, людські емоції іще не вирують або вже вщухли.

Коли Ви лише почали здобувати юридичну освіту, ким мріяли бути?

– До четвертого курсу думала, що в майбутньому буду суддею. Але під час зимової виробничої практики багато часу провела в прокуратурі і в суді.

В прокуратурі був постійний драйв. Їздили зі слідчо-оперативною групою на різноманітні виклики. Пам’ятаю перший огляд місця події – криваве вбивство, розтин тіла експертом… Допомагала оформляти матеріали кримінального провадження слідчому і слухала розповіді про тактику допиту. З державним обвинувачем відвідувала судові засідання, готувала промови для дебатів і оформляла наглядові провадження.

А в суді … виписувала повістки, зшивала справи. Декілька однотипних нецікавих тижнів. І багато знервованих людей навколо. Суд перестав вабити.

За результатами виробничої практики прокуратура зробила в Академію запит, щоб мене при розподіленні направили працювати в органи прокуратури. Так і сталось.

Чому професію прокурора змінили на суддівство?

– В прокуратурі цікаво. Але там вертикальна ієрархічна структура. Буквально задихалась від неможливості приймати рішення самостійно. Вивчаєш справу на предмет достатності доказів, направляєш її в суд, підтримуєш державне обвинувачення, витрачаючи на все це багато годин. А потім мусиш погоджувати з керівництвом, яке ж покарання просити обвинуваченому. При цьому, хоча й окрім тебе ніхто справу не знає, – як її завершувати, вирішує керівник. Або ще гірше: рік розглядається складна справа, є обвинувальний вирок, а керівництво з області вимагає апеляцію. Мало дали. Як мало? Ти кажеш, що немає підстав писати апеляцію, все суд зробив правильно, покарання справедливе. А у відповідь погрожують позбавленням премії чи доганою. Хоч прокурори мали бути нібито процесуально незалежними.

Після чергового кримінального процесу одна досвідчена суддя, яка зараз вже у відставці, сказала сакральну фразу: «Олександро Юріївно, Ви по своїй суті не прокурор, а суддя». І я доклала чималих зусиль аби змінити професію. Хотіла здобути справжню незалежність і займатись улюбленою справою. Про прийняте рішення не шкодувала жодного разу.

Чи відчували Ви коли-небудь страх прийняти неправильне рішення, зламати людську долю?

– Не страх. А рівень усвідомлення відповідальності. Люди іноді не можуть вирішити, у що вбратись чи які продукти в магазині краще купити. Вагаються у побутових дрібницях. А від судді залежать людські долі.

Перших три місяці я звикала до того, що в будь-якому випадку має бути рішення. Моє рішення, яке матиме силу закону. Потім, мабуть, мозок адаптувався. Страх і прийняття рішення – речі для судді не сумісні. Ти будеш розбирати справу на найменші дрібниці, аналізувати, перевіряти ще раз і ще раз, доки не відчуєш готовність ухвалити рішення. Всі живі люди іноді допускають помилки. Але мої ймовірні помилки можуть виправити колеги з вищих інстанцій.

На жаль, зараз суди працюють в умовах кадрового голоду і шалений темп негативно впливає на якість рішень. Тому всі скасовані чи змінені рішення мною аналізуються. Помилку необхідно виявити, зрозуміти, чому вона допущена, і більше не повторювати.

Яка справа з першого року Вашої роботи  суддею запам’яталася найбільше?

– Перша. На все життя запам‘ятала. Розбій, ч.1 ст. 187 КК України. Обвинувачений іноземець під вартою. Потерпілий зі Львова. Перекладача нема. Вина не визнається. Обвинувальний акт надійшов до суду під вечір у четвер. А строки запобіжного заходу спливали в понеділок в обід.

Помічниця зайшла в кабінет до мене з обличчям сірого кольору. До стінки спиною притислась і каже: «Олександра Юріївна, починаємо з розбою, підвартний». Спокійно їй відповіла: «Не хвилюйтесь. Добре, що не розлучення чи аліменти. А розбою раду дам». Я ж до цього у суді не працювала жодного дня. Тому сфера криміналу мені ближча, ніж всі інші.

Але та справа була досить складною. Підготовче судове засідання з перекладачем організувала вчасно – в п’ятницю. Зайшла в зал і при оголошенні складу суду в мене затремтів голос. Перший раз – хвилюючий. Навіть адвокат здивована підняв очі. Потім все пішло, як належить. Захисник попросив час на підготовку для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у виді тримання під варту. Надала їм таку можливість до ранку понеділка. Сторона захисту добре попрацювала за вихідні. В судовому засіданні підтвердили наявність місця проживання в обвинуваченого, малолітньої дитини, родини і доходів. Адже прокуратура вказувала, що усе це відсутнє, тому існує ризик ухилення від суду. Оскільки після декількох місяців тримання під вартою ризики дійсно зменшились, було надано альтернативу обвинуваченому в виді застави. Він її сплатив і вийшов з-під варти, після чого сумлінно виконував свої процесуальні обов’язки. За результатами потерпілий поїхав з суду щасливий, бо йому відшкодували збитки в п’ятикратному розмірі. Процес завершився за 25 днів. На жаль, вирок скасували через правовий пуризм, за апеляційною скаргою прокуратури. Я дуже переживала. Знову вперше подібний досвід, але вже з негативним забарвленням. Мені було шкода людей, які мали вдруге пройти увесь процес. І прикро за дрібну помилку, що ніяк не вплинула на суть вироку, але призвела до повторного розгляду справи. В результаті ще через півроку суд під головуванням іншого головуючого ухвалив аналогічний вирок.

А я стала ще прискіпливішою щодо процесу. І поступово звикла до того, що щоразу існує ймовірність скасування судового рішення.

Чому Ви стали блогером – це випадковість чи свідоме рішення для покращення іміджу судової влади?

– Свідоме рішення. Я довго думала. Майже рік спостерігала за медійною активністю збоку. Аналізувала плюси і мінуси. Мені здавалось, що частина проблем судової влади породжені мовчанням. Бо легко «вішати усіх собак», коли у відповідь тиша і ігнорування.

В червні 2017 року відвідала семінар у Львівському регіональному відділенні Національної школи суддів України щодо авторитету правосуддя. Організовано все було дуже правильно. Нам прочитали декілька лекцій щодо комунікації зі ЗМІ. При чому, висвітлили питання з різних точок зору. Лекторами виступали професійні журналісти: прес-секретар Львівського апеляційного адміністративного суду Ольга Давид і незалежний журналіст Андрій Уманець. Перша вважала, що у журналістів і суддів спільні принципи об’єктивності, безсторонності, незалежності,  тому треба співпрацювати з медійниками.  А другий, що суддям варто самим створювати інформаційний продукт і завдяки прямим контактам із суспільством продемонструвати дотримання вищезазначених принципів. Обидва лектори вважали, що ситуація потребує про активної суддівської позиції.

Ще декілька тижнів обдумувала. Вирішила, що все таки треба діяти. Ліпше спробувати змінити ситуацію, ніж потім шкодувати.

Мені хотілось, щоб люди побачили життя очима судді. Напряму. Без інтерпретацій. І написала перший пост у Фейсбук…

Під ним коментар з пропозицією допомоги залишив той же журналіст Андрій. Я погодилась і близько місяця він ділився зі мною знаннями, допоміг редагувати написані мною дві статті. Разом з хвилюванням чекали – опублікують їх чи ні?  Андрій надихнув.Це була насичена відпустка.

Далі повернулась до роботи і почались суворі будні. Стала прокидатись о 5:00-5:30, щоб попрацювати годину над блогом. Іноді було так складно, що закрадались думки покинути. Але брала себе в руки. Якщо добровільно зробила блогерство частиною свого життя, то зупинятись на півдорозі не можна!

На Вашу думку, яким наразі є імідж професії судді в нашій країні? 

– Демонізований. Намагаюсь докласти максимальних зусиль, щоб це виправити. Іноді думаю, що борюсь з вітряками… В тих судах, де немає повноважних суддів, неможливо розлучитись, визначити аліменти чи усиновити дитину, вирішити трудовий чи земельний спір. П’яні водії безкарні. Нікуди оспорити постанову про адміністративне правопорушення. В більшості судів колеги самовіддано працюють в умовах тотального кадрового голоду. Слідчі судді практично без вихідних. Я сподіваюсь, що врешті-решт суспільство це усвідомить. І зрозуміє: суд – не ворог. А без суду зникне демократія, бо ніде буде захистити свої права.

Що вже зараз можна реально зробити, щоб підвищити довіру людей до судової влади?

– Перш за все, треба набрати суддів, і тоді справи розглядатимуться швидше. Коли судочинство відбуватиметься в нормальному режимі, рішення будуть якіснішими.

По-друге, потрібно швидко завершити процедури оцінювання, щоб люди не піддавали сумніву кваліфікацію судді. А суддя не хвилювався за своє примарне майбутнє і був зосереджений суто на судових справах та підтриманні професійного рівня.

По-третє, забезпечити виконання рішень судів. Немає сенсу йти до суду, якщо потім держава не виконує його рішення.

По-четверте, треба підвищувати рівень правової культури і правосвідомості населення.Колись я мала досвід проведення уроку в восьмому класі, віддача від дітей колосальна! От мені дуже подобається спостерігати у ФБ звіти колег про «Уроки справедливості» в школах! Асоціація розвитку суддівського самоврядування України і всі, хто долучаються до акції, великі молодці! У дітей з «клубу справедливців» довіри до суду буде трохи більше, ніж у їх батьків.

Але основна проблема в тому, що так звану довіру чи недовіру до судової влади формують мас-медіа. Більшість людей ніколи не бували в судах, але впевнені, що судді – корінь бід. Чому ж той, хто не стикався з судом, вирішив, що суд поганий? Бо так подають з блакитних екранів і шпальт газет! Зрозуміло, що про буденне життя показувати сюжети не вигідно,  адже цікавішими є «смажені факти». Тому судовій владі дійсно треба створювати власний інформаційний продукт. Але судді зараз так зайняті, що часу на щось, окрім безпосередніх функцій, – не лишається.

Крім того, представники інших гілок влади дозволяють собі зневажливі, маніпулятивні вислови в сторону суду, які підривають авторитет суду в очах суспільства. Будь-який резонансний процес з участю можновладців супроводжується чорною піар-кампанією для суддів. Хоча й  закон зобов’язує органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.

Треба змінювати підходи нам усім. Судді мають працювати сумлінно і професійно, забезпечуючи людям право на справедливий суд, при цьому бути незалежними завдяки конституційним гарантіям. Щоб усім було зрозуміло – в Україні незалежний суд.

Представникам інших гілок влади необхідно виконувати свої повноваження і не згадувати суд в негативному аспекті. Не визначати винних, а дочекатись рішення суду, яке набрало законної сили. А журналісти мають бути справжніми вартовими демократії, висвітлюючи події об’єктивно, дотримуючись відповідних стандартів. 

Ви підтримуєте введення адвокатської монополії? Виходячи з Вашої практики, чи впливає наявність адвокатського свідоцтва на якість роботи захисника в суді?

– Захисником в кримінальному процесі може бути лише адвокат ще з 2012 року. Щодо адвокатської монополії висновки робити рано, адже в цивільному процесі це правило тільки почало діяти.  З одного ракурсу, мені як судді дійсно краще, коли з двох сторін змагаються професійні адвокати. А з іншого, не всі наші люди можуть собі дозволити адвоката через вартість фахової правничої допомоги.

Звичайно, є система безоплатної вторинної допомоги, але і через неї не кожному призначають адвокатів.То чи зможе держава забезпечити усім людям право на доступ до суду? – ось в чому ключове питання. Якщо люди не страждатимуть від того, що не можуть отримати адвоката, – баланс буде збережено. Шкода, що науковці втратили нагоду хоч іноді практикувати в судах.

Судова реформа реалізується в правильному напрямку?

– Якби ж я знала той напрямок… Якщо мета – очищення і звільнення якнайбільшої кількості суддів, то вона досягнута. Суддівський корпус зменшився наполовину за неповних три роки.

Якщо мета, щоб в Україні був сильний і незалежний суд, якому довіряє суспільство, – то ні. Навряд чи можна назвати успішною реформу освіти, якщо відсутні в школах вчителі. Чи реформу медицини, за умови, що у відремонтованих операційних немає кому оперувати, а пацієнти чекають, поки хірурги здадуть чергові тести і підтвердять, що вони недаремно вчились стільки років, а потім практикували.

Вся ця реформа надто затягнулась в часі. Суддів лише звільняють, але нових не призначають. В нашому Дубенському міськрайонному суді Рівненської області було 8 суддів. Лишилось усього двоє. І то віднедавна я без повноважень, а колега сам мусить працювати. Один суддя на більше 90 тисяч населення… Звучить як фраза із нічного жахіття. Стан невизначеності щодо власного професійного майбутнього і робота в «ліквідованих» судах точно не робить суд кращим.

З іншої сторони є і позитивні моменти: судді почали гуртуватись, комунікувати, голів судів більше не призначають, а обирають. 

Як Ви думаєте, чи  різноманітне тестування суддів допомагає очищенню та поліпшенню роботи судової системи?  

– Суддів, які не пройшли тести, звільняють. Поліпшення від цього у роботі я не помітила. Стає лише складніше. При кадровому голоді на працюючих суддів збільшується навантаження, строки розгляду судових справ розтягуються, доступ до правосуддя ускладняється. Зростає вірогідність допустити помилку через втому і якість рішень страждає з огляду на постійний шалений темп. Оцінку всьому дасть час. Але одне зрозуміло вже зараз: тільки «очищення» мало. Треба не «руйнувати», а «будувати».

Маєте за мету стати суддею Верховного Суду або котрогось із вищих судів?

– Поживемо-побачимо. Хоч мені здається, що поки не заповнять першу інстанцію, в апеляцію конкурсу не буде. Інакше є ризик повністю оголити місцеві суди і люди втратять доступ до правосуддя. Для того, щоб дещо виправити ситуацію із кадровим голодом в першій інстанції, знадобиться 2-3 роки серйозної праці. І то це дуже райдужні строки. Більш реальні – 4-6 років. Верховний Суд буде незабаром укомплектований. У Вищий антикорупційний суд мені як вихідцю із прокуратури дорога закрита. До ІP-суду теж уже триває конкурс і я в ньому участі не беру, адже до інтелектуальної власності відношення не маю.Таким чином, гіпотетично є мета стати суддею вищого суду. А практично навряд чи це відбудеться в найближчій перспективі.

Чи є у Вас улюблена книга з героєм-суддею?

– Ось тут сміюсь :)))) Не хотіла, щоб психолог на співбесіді поставив мені питання про улюблену книгу чи героя. Бо їх нема. І питання, яке не поставив психолог, – озвучили Ви. Цікаво, аж посмішку викликало.  Я книгоман з дитинства. Навчилась читати у 3,5 роки, а в 7 уже подужала «Вершника без голови» Майн Ріда. Зосереджуюсь на якомусь жанрі. Був період романів, пригодницьких книг, наукової фантастики, але найбільше люблю детективи.

Якщо захоплююсь читанням, для мене навколо все зупиняється. А Всесвіт зменшується до розмірів книги. Можу відволікатись хіба на базові життєві потреби на кшталт їжі і сну.

Є навіть одна кумедна сімейна історія з цього приводу. Я носила нашу третю дитину. І вагітність була якась така активна, мені не сиділось на місці, увесь час працювала. На пізньому терміні вже почався «синдром гніздування» і стала ще невгамовніша. Коли на восьмому місяці узялась перемивати вікна по другому колу, мій чоловік не витримав. Зняв мене з того підвіконня, посадив в машину і кудись везе. Не зізнавався куди! Привіз… у книжковий магазин зі словами: «Іди набери побільше книг, бо інакше ти не заспокоїшся!» І таки він був правий :))) Придбали 6 книг – і до пологів за мене більше родина не хвилювалась!

Але чомусь улюбленого твору чи героя нема. Мабуть, ця книга ще не прочитана. Тому усе найцікавіше – попереду!