Ти просто не маєш права зупинитися, бо від тебе залежать долі людей

Карплюк Лідія

адвокат, АО "Лещенко, Дорошенко і партнери"

Лідіє, як Ви вважаєте, чи професія юриста має достатній рівень поваги з боку громадян України?

– Так, я вважаю і відчуваю на собі, що професія юриста має достатньо високий рівень поваги з боку моїх друзів, знайомих чи просто громадян, з якими мені доводилося зустрічатися та спілкуватися у житті.

Тільки, на мою думку, слід все-таки відрізняти людину, котра має юридичну освіту (а таких, як відомо, в Україні досить багато, адже юридична освіта в нашій країні є однією із найпопулярніших), та того, хто не просто здобув освіту, але і пов’язав з юриспруденцією своє життя на практиці. Всі ми розуміємо, що за порадою чи допомогою до юристів люди звертаються переважно вже тоді, коли виникла певна проблема, яку потрібно оперативно вирішити і бажано з найменшими втратами, тому справді фахових юристів поважають і цінують як професіоналів, які з холодним серцем та світлим і логічним розумом допоможуть розібратися у будь-якій ситуації.

Статус адвоката в Україні – це успіх чи непростий тягар?

– Статус адвоката, на мою думку, це обов’язок та результат постійної кропіткої праці, навчання та самовдосконалення. Але це також ненормований робочий графік, постійна розумова праця, напруження та боротьба не тільки з процесуальними опонентами, але часом і з нашою державною системою.

Водночас, це постійний розвиток та рух вперед, це щоразу нові цікаві справи та відповідно нові ситуації, знання та вміння, це постійне спілкування з клієнтами та колегами, це колосальне задоволення та азарт від самого процесу і, звичайно, від маленьких та великих перемог.

Звісно, що статус адвоката нікому не дається легко, але всі зусилля і труднощі гідно винагороджуються, і не тільки  в матеріальному плані, але також і в емоційно-моральному.

Більше того, якщо хочете, щоб «тягар» не був занадто важким, оточуйте себе однодумцями, з якими разом однією командою значно цікавіше та легше крокувати професійною дорогою та досягати бажаних результатів. Саме таким принципом керується наше адвокатське об’єднання, адже наш дружній колектив завжди працює, як цілісний злагоджений механізм.

Як могла би альтернативно скластися Ваша доля, якби Ви не стали правником?

– Насправді, мені важко відповісти на це запитання, адже ще навчаючись в середніх класах школи, я для себе чітко вирішила, що хочу бути адвокатом. Я тоді ще не зовсім розуміла змісту цієї професії і, мабуть, не до кінця розрізняла поняття «юрист» та «адвокат», але загострене почуття справедливості, бажання боротися за порядок та брати участь у якісних змінах тих чи інших ситуацій були і є невід’ємною частиною мого характеру.

Чи доводилося Вам брати участь в публічних процесах? Публічність, зацікавленість ЗМІ судовою справою «на руку» адвокату чи, навпаки, заважає?

– Так, доводилося. Зацікавленість засобів масової інформації та громадськості у справі може мати як позитивний, так і негативний вплив на її хід, адже тут все залежить від того, чи співпадає суспільна думка і настрій із позицією сторони, яку ви представляєте чи захищаєте.

Часто активна участь громадськості у розгляді справи створює реальний тиск на суддю чи суддів, які розглядають справу, що може мати наслідком прийняття не зовсім законного рішення, проте «справедливого» саме на думку активістів. При цьому, добре, якщо представники громадськості поводять себе мирно, коректно та толерантно, адже серед мого досвіду участі у публічних справах були і зовсім протилежні випадки, коли громадські активісти погрожували, ображали та застосовували фізичне насилля не лише до клієнта, але і до його адвокатів.

Публічність справи, звісно, покладає ще більше відповідальності на адвоката, який залежно від ситуації має виправдати сподівання громадськості та озвучити крім юридичних доводів ще й «думку народу» або, навпаки, спробувати змінити їх бачення, спростувати певну інформацію та переконати, що позиція громадськості, яка сформована найчастіше якраз засобами масової інформації, не ґрунтується на реальних обставинах справи.

Часом журналісти, через брак обізнаності в законодавстві та юридичному процесі, перекручують факти, однобоко висвітлюючи справу, подаючи її в найбільш скандальному ракурсі, який є далеким від дійсності. Тому дуже хотілося би в таких справах, щоб ЗМІ намагалися з’ясовувати позиції усіх сторін та лише після їх аналізу висвітлювали більш-менш об’єктивну картину справи.

Як ставитеся до медіації, чи згодні, що це дієвий спосіб не доводити справу до суду? 

– Медіація – це надзвичайно дієвий, прогресивний і результативний інструмент для вирішення спору, який при цьому ще й забезпечує максимальне врахування та збалансування інтересів сторін. Конструктивний діалог завжди гарантує найменш болісне вирішення ситуації. Адже, якщо справа доходить до суду і сторони не знаходять компромісів у процесі її розгляду шляхом підписання мирової угоди, то в будь-якому разі буде той, хто задоволений результатом – переможець і незадоволена сторона – той, хто програв.

Всі ми знаємо, що розгляд справи в суді надзвичайно ресурсовитратний процес – як з позиції матеріальної складової, так і часової та психологічної. Адже в умовах нашої судової системи розгляд справи затягується не на один місяць, часто навіть не на рік.

Тому, якщо метою вирішення спору є не війна заради війни, а реальний результат, то медіація із залученням фахівців у цій сфері – це найкращий спосіб досягнення такої цілі.

Що Вам найбільше не подобається в наших судах? 

– Відсутність нормального людяного ставлення до учасників процесу. Звісно, це не означає, що така ситуація має місце у всіх судах і у всіх суддів, але, на жаль, трапляється часто. Багатьом працівникам суду іноді хочеться просто нагадати, що існує елементарна ввічливість та тактовність, а також, що час є дорогоцінним ресурсом для усіх. Нерідко можна кілька годин просидіти в суді лише для того, щоб почути, що з тих чи інших причин розгляд справи відкладається, і добре, якщо це засідання в твоєму місті, і ти не витратив ще півдоби на дорогу до суду і стільки ж потім назад.

І такі ситуації не траплялися би, якби була чітка організація процесу та роботи в судах у поєднанні з елементарною повага до учасників справи, адже часом кілька секунд, витрачених на телефонний дзвінок, можуть зберегти комусь кілька годин часу.

А чи траплялися ситуації, коли Ви відмовляли клієнту взятися за його захист через власні моральні переконання?

– В моїй практиці таких ситуацій ще не було, можливо тому, що практикую не так давно – трохи більше трьох років. Крім того, оскільки ми з колегами здійснюємо свою діяльність у формі адвокатського об’єднання, то при розподілі справ також враховується думка адвоката щодо бажання взятися за ту чи іншу справу.

Але в той же час, звісно, у мене є певні моральні переконання щодо певних категорій справ, за які я, мабуть, не змогла би взятися, – в першу чергу, щоб бути чесною перед собою та робити свою роботу на найвищому рівні, не відволікаючись на свої ж докори сумління.

Знаю, що ознакою справжнього адвоката-професіонала є його здатність робити свою роботу та захищати своїх клієнтів у будь-яких ситуаціях та за будь-яких обставин. Також дехто може пригадати вислів «pecunia non olet» – гроші не пахнуть. Але це не про мене. Будь-яка робота, і тим більше професійна діяльність, має, в першу чергу, приносити задоволення, а якщо ти відчуваєш дискомфорт, то краще заздалегідь сказати собі «стоп».

Які міфи про юридичну професію, що панують в українському соціумі, Вам би хотілося зруйнувати?

– У нашому суспільстві панує думка, що якщо ти юрист, то ти повинен розбиратися у всіх законах і навіть бажано знати їх напам’ять. Водночас, навряд чи хтось попросить лікаря-стоматолога прооперувати апендицит. Для надання високого рівня якості юридичних послуг їх ринок закономірно набуває все більш спеціалізованого характеру. Крім того, часто, на думку людей, юридичні послуги є надмірно дорогими, адже «ви ж не робите нічого такого». Тому хотілося би, щоб клієнти свідомо обирали фахівців у певній галузі права та розуміли, що якісний продукт не може вартувати дешево.

Правова держава – утопічна ідея? Що заважає Україні наближатися до цього ідеалу?

– Правову державу я сприймаю як ідеал – як таку державу, в якій повною мірою забезпечуються права і свободи людини, в усіх сферах втілено верховенство права, закони є справедливими, чіткими, зрозумілими та дієвими, усі люди рівні у своїх правах та обов’язках перед законом і судом та несуть однакову відповідальність за свої дії.

Чи є правова держава утопічною ідеєю? На мою думку, ні. Важко досяжною – так. Якби я не вірила в можливість досягнення такого стану держави, то, мабуть, ніколи би не стала юристом. Адже саме юристи, в широкому сенсі цього слова, є головною рушійною силою в напрямку до досягнення цього ідеалу.

В Україні, на жаль, є багато проблем, які заважають нам на цьому тернистому шляху. І найпершими серед них, на мою думку, є низький рівень правосвідомості громадян, небажання нести відповідальність за свої дії чи навпаки бездіяльність та переважаюча серед населення позиція спостерігача, ніж учасника якихось ситуацій та змін. При цьому, це стосується не лише простих громадян, але і найвищих посадовців нашої держави. Ми не вміємо критично оцінювати себе і, як наслідок, змінюватися, адже набагато простіше шукати проблеми у свого «сусіда», ніж у самого себе. Хочеться вірити, що бажання жити в кращих умовах та прагнення до належного рівня забезпечення рано чи пізно спонукатиме людей до змін.

У чому виявляється професійна деформація юриста кримінальної практики? Чи спостерігали такі ознаки за собою?

– Професійна деформація – це зміни особистості під впливом її професійної діяльності. Я вважаю, що такі зміни можуть бути як позитивними, так і в дечому негативними. Практикуючи у сфері кримінального права і процесу, адвокат, звичайно, загартовує свою стресостійкість та розвиває в собі вміння швидко реагувати та приймати рішення у критичних ситуаціях. Водночас, надаючи правовому допомогу у кримінальному провадженні, адвокат перестає оцінювати те чи інше діяння з позиції суспільних і моральних цінностей, фокусуючись при цьому лише на інтересах клієнта, а також на критерії законності тих чи інших процесуальних дій та їх результатів. Відтак, погляди адвоката на конкретну справу можуть кардинально не співпадати із суспільною думкою щодо неї, що може мати наслідком виникнення непорозумінь із оточенням щодо твоєї професійної діяльності.

Коли я лише розпочинала практикувати у галузі кримінального права та процесу, то сама собі задавала питання, чи зможу я захищати людину, достеменно знаючи про її вину. Мабуть, це також одне із перших питань яке, зазвичай, ставлять адвокату і сторонні люди. Мої сумніви дуже швидко розвіялися, адже у нашій роботі ми керуємося виключно законом і лише через його призму дивимося на ту чи іншу справу. А ще, як і у будь-якому змагальному процесі, тут присутній спортивний інтерес, адже кримінальне провадження – це, по своїй суті, змагання сторони захисту та сторони обвинувачення.

Коли постійно спілкуєшся із клієнтами, які є фігурантами кримінальних справ, виробляється певна недовіра чи підозрілість до їхніх слів, адже часто в ході провадження можуть виникати обставини, які кардинально будуть їм протирічити. Така риса також може переноситися і в повсякденне спілкування та працює як свого роду страхування від можливих розчарувань та непередбачуваних обставин.

Також адвокати кримінальної практики, звичайно, мають свої професійні жарти, часто оцінюючи дії оточуючих крізь призму диспозицій норм кримінального закону. В цьому контексті зауважу, що мені надзвичайно пощастило працювати з колегами нашого адвокатського об’єднання, з якими ми завжди «на одній хвилі».

–  Лідіє, чи стикалися Ви особисто з відчуттям професійного вигорання, втоми від роботи? Чому так трапляється та як боротися? 

Думаю, що відчуття втоми та виснаження добре знайоме усім юристам і, звісно, адвокатам. Наша робота завжди чітко регламентована процесуальними рамками та строками і потрібно завжди бути в тонусі, щоб все встигати.

Ти просто не маєш права в один момент повністю зупинитися, бо від тебе залежать інтереси інших людей – твоїх клієнтів, і не просто майнові чи матеріальні, але часом від твоєї роботи може залежати і доля людини.

Звичайно, що не в повній мірі, адже, в нашій державі якісно виконана адвокатом робота не є гарантією справедливого результату розгляду справи, і нерідко титанічні зусилля адвоката просто впираються у недосконалу державну і судову системи, які ще надто далекі до правових ідеалів.

Однією з головних рис адвоката є відповідальність, і часто не лише за свою роботу. Постійна емоційна напруга та розумова праця мають наслідком фізичну та моральну втому і можуть призвести до професійного вигорання та небажання далі рухатися саме в цьому напрямку.

Щоб такого не траплялося, треба чітко планувати свої завдання та розраховувати свої сили та час, необхідні для їх виконання. Також не потрібно соромитися звертатися за допомогою, інколи навіть суто технічною, до колег, які завдяки свіжому погляду на проблему можуть підказати швидкий варіант її вирішення. Крім того, не менш важливо вчасно робити паузи в роботі, навіть короткострокові, щоб змінити обстановку і перезавантажити свій організм. Це може бути навіть зміна діяльності на роботі, коли відклавши на деякий час певну справу, ти повертаєшся до неї з новими ідеями та натхненням.

Ну і, звісно, не треба забувати про відпочинок. Робота має залишатися на роботі. Здебільшого, натхнення до роботи ми черпаємо саме в неробочий час. Завжди знаходьте час на себе, на сім’ю, на друзів, на улюблене захоплення чи навпаки на якесь абсолютно нове заняття, подорожуйте, займайтеся спортом, даруйте собі маленькі та великі приємності і завжди прислухайтеся до себе.

Чи вистачає в юриста часу на художню, не професійну літературу?

Особисто мені – вистачає. Можливо, не настільки багато часу, як би мені хотілося, я можу на це виділити, але дуже стараюся частину дозвілля присвячувати читанню художньої літератури. Адже читання – це не просто відпочинок, а можливість побути наодинці з собою в уявному світі, змальованому автором. Сучасний світ книг настільки різноманітний, що ти обов’язково знайдеш той стиль і напрямок, який буде цікавим та пізнавальним саме тобі. Чим більше ти читаєш, тим більш всесторонньою особистістю ти стаєш. Книги – це одне із джерел натхнення та особистісного розвитку, тому сучасні інформаційні технології не мають замінювати читання книг, а лише доповнювати та збагачувати його можливості.

Яке головне джерело мотивації у Вашому повсякденному житті? 

– Джерелом натхнення та мотивації, для мене, в першу чергу, є моя сім’я, адже час з рідними для мене найцінніший. Також я люблю подорожувати, тому навіть найкоротша подорож заряджає мене енергією, силами та бажанням рухатися вперед.