середа, 19 червень 2019
  • Київ 3:47
  • Нью-Йорк 20:47
  • Лондон 1:47
  • Токіо 9:47
  • Москва 3:47

Сегеда
Юлія Анатоліївна

Адвокатка, правозахисниця, м.Дніпро

Дата народження: 26.03.1977

Адвокат, партнер ЮК «Ексанте», голова правління ГО «Ліга українських правозахисників», волонтер. В якості експерта-юриста бере участь у телепрограмах, публікується в ЗМІ, проводить тренінги тощо. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, медалями «За сприяння Збройним силам України», «За гуманітарну участь у антитерористичній операції» та іншими нагородами.

– Юліє, як Вам вдається успішно поєднувати юридичну практику та громадську діяльність?

– Організація робочого часу – це, мабуть, перша та  найкорисніша із навичок, яку ми в себе виховуємо, коли починаємо працювати. Я розпочала практику ще на другому курсі університету, на денному навчанні. Потім поєднувала роботу в юридичній компанії і материнство. Тому моя соціальна, громадська діяльність не шкодить бізнесу, а навіть корисно доповнює мою юридичну практику.

– Як Ви себе першочергово позиціонуєте – адвокат, правозахисник, громадський діяч?

– Чим відрізняється адвокат від правозахисника? Я вважаю, що адвокат повинен надавати правову допомогу в конкретній справі, а правозахисник повинен працювати на системні зміни.

Я, передусім, адвокат, бо саме цією діяльністю я заробляю гроші. Будемо відверті, гроші забезпечують нашу життєдіяльність. Я ніколи не говорила, що готова голодувати заради суспільної мети. У мене є діти, яких треба годувати, одягати, навчати, лікувати. А вже потім я – правозахисниця, тому що багато часу витрачаю на системні зміни у правовому захисті людей. Моя громадська діяльність, що не пов’язана із юриспруденцією, – це моє бажання активно сприяти суспільному інтересу.

– Що найголовніше Вам приніс досвід волонтерства?

– Розуміння, що будь-яка суспільна користь не повинна загрожувати тобі та твоїй родині. Родина, діти – це головне. Ми не маємо права ставити на терези родину та рятування Всесвіту. Колись мій чоловік сказав мені: «Що, друга година дня, а Батьківщина ще у небезпеці?». Так, ми посміялись, але родина не повинна бачити мене по телевізору частіше, ніж вдома. Цей урок я вже засвоїла. Я навчилась витрачати максимально ефективно час, який я виділяю на волонтерство. Ті, хто зі мною був з 2014 року, знають, що кожну годину в зоні АТО ми проводили з користю і швидко повертались додому, бо там – діти.

– Чи мотивуєте Ви себе? Як саме?

– Мене мотивує результат та відношення людей до нього. Наприклад, коли ми 1,5 року боролись за те, щоб молода жінка-сирота, у якій відібрали місячну дитину, повернула її, це було дуже нелегко. Але зараз вони з сином щасливі, їх фото викликають у мене посмішку і сльози. Коли медик з передової фронту говорить мені – «Дякую, я вашими аптечками хлопців рятував», коли боєць мені каже – «Я жив завдяки вашим навчанням та аптечці»… Що ще може мотивувати? А коли дитина говорить – «Мама, я пишаюсь тобою», то більш нічого не треба.

– Займаєтесь наданням юридичної допомоги pro bono?

– Так, звісно. З 2007 року, коли я пішла у власний юридичний бізнес, я отримала змогу самостійно планувати свій час. Я вважаю, що коли ти отримуєш якісь матеріальні блага, то ти повинен частину віддавати світові. Це правильно. Я підтримую благодійні проекти, надаю безоплатно юридичну допомогу. І це не для «плюсика в карму», це для власного відчуття комфорту.

– Який найцікавіший професійний захід за останні місяці Ви відвідали?

– Навчання, тренінги у Страсбурзі за ініціативою та за підтримки Європейського Союзу. В листопаді 2018 року був конкурсний відбір на безкоштовне навчання в Страсбурзі щодо захисту прав людини, захисту жінок, практики ЄСПЛ. Запрошували на навчання по 5 юристів з 5 країн – Україна, Молдова, Грузія, Білорусія, Росія. Мене відібрали за конкурсом. Це були п’ять насичених днів, коли я, навіть при тому, що у мене 18 років тільки адвокатського стажу, кожного дня отримувала нову корисну інформацію, нові знання. Я це люблю!

– Вам подобається бути спікером на заходах?

– Так. Навіть коли мене запрошують прочитати «лекцію», я все рівно роблю це в формі дискусії. Мені цікаво та драйвово задають питання, ми сперечаємось, шукаємо та знаходимо правильний шлях, вірне рішення. Юриспруденція – це не математика. У нас немає формул, у нас – знання, досвід, креатив. Ми ж розуміємо, що кожен сам обирає спосіб захисту свого права. Тому – так, креатив, бо інколи можна піти нестандартним шляхом, використати механізми захисту.

– У якій сфері порушень прав людини найбільше?

– Право на життя (стаття 2), право на свободу та особисту недоторканність (стаття 5) і моя «улюблена» – право на справедливий суд (стаття 6 Конвенції з прав людини). І це підтверджує і статистика звернень до ЄСПЛ зі скаргами до України.

На жаль, довіра до судів та державних органів у людей дуже мала. І це провина саме держави, яка не забезпечила людей дієвим механізмом захисту своїх прав. У мене, наприклад, вже зібралась колекція суддівського абсурду. За винесення таких рішень в інший цивілізованій країні із меншим рівнем корупції вже б суддя не виконував такі доленосні для людей функції, як функція правосуддя.

– Якщо порушуються права людини, варто спробувати займатися самозахистом, чи краще одразу звертатися до профі?

– Однозначно – звертатись до професіонала одразу. Зараз держава пропонує послугу безоплатної правової допомоги, тож якщо немає грошей на платного адвоката, то звертайтесь до центрів безоплатної правової допомоги. Не гайте час. В юридичних питаннях час – це дуже важливо! Інколи своєчасно не здійснена юридична дія може ускладнити відновлення права, а ваша бездіяльність буде на користь кривдника.

– Що заважає Україні здійснювати активний поступ на шляху до правової держави?

– Україна – на шляху до правової держави, і це дійсно відчутно. Я практикувала за часів різних Президентів, урядів, голів судів, кодексів… В Україні запроваджуються прогресивні реформи, це вже відчутно як у резонансних питаннях, так і в повсякденних юридичних справах. Не можна і не правильно казати, що нема змін, – вони є. Можливо, я буду не оригінальна, але Україні все ж таки заважають дві речі – корупція, яку ми ніяк не викорінимо, та стереотипне відношення людей до питань захисту своїх прав, а ще більше – небажання захищати себе.