Дисциплінарна комісія приватних виконавців має стати «судом честі», більшість у складі якого будуть складати саме приватні виконавці, – Андрій Авторгов

Пане Андрію, наскільки легко долають виконавці нелегкі виклики сьогодення, пов’язані з війною?

Приватні виконавці продовжують здійснювати свою діяльність з примусового виконання рішень судів та інших органів. Звісно, є колеги, які з перших днів повномасштабної агресії – в лавах ЗСУ, є приватні виконавці, які активно займаються волонтерською діяльністю. Також маємо, на жаль, і непоправні втрати – захищаючи Батьківщину, на фронті загинув приватний виконавець Олександр Коновалов.

Які проблеми сьогодні найчастіше зустрічаються при здійсненні виконавчого провадження, організації та діяльності приватних виконавців в Україні? Чи актуальні законодавчі зміни, які були ухвалені в умовах воєнного стану?

Війна поставила перед інститутами примусового виконання нові виклики, при цьому залишилися невирішеними і давні «хронічні» проблеми виконавчого провадження.
З початком повномасштабного вторгнення законодавцем було ухвалено низку змін до чинного законодавства, направлених на пом’якшення заходів виконавчого провадження, а також зупинення примусового виконання певних видів виконавчих документів щодо боржників – як фізичних, так і юридичних осіб. Це значно звузило можливість примусового виконання рішень.
Приватні виконавці з розумінням поставилися до цих змін, хоча далеко не всі вони були необхідними та обґрунтованими.
Беззаперечним є те, що виконання судових рішень в період воєнного стану має певні особливості, проте ці особливості повинні бути розумними та виваженими.
У виконавчому провадженні є дві сторони – боржник і стягувач.
Має бути розуміння, що війна тим чи іншим чином вплинула як на боржників, так і на стягувачів. Тому в цей непростий для всіх час слід дотримуватися справедливого балансу між інтересами обох сторін.
Так, запроваджуючи заборону на звернення стягнення на заробітну плату на початку повномасштабного вторгнення, законодавець мав би враховувати і ту обставину, що стягувачем за рішенням може бути такий самий громадянин, який, цілком можливо, знаходиться у ще гіршому матеріальному становищі, аніж боржник, який отримав таку «пільгу».
Запроваджуючи заборону на примусове виконання всіх без виключення виконавчих написів нотаріусів, не була врахована та обставина, що цим інструментом користуються в тому числі й стягувачі за аліментним зобов’язаннями, які уклали відповідну нотаріально посвідчену угоду про їх сплату.
Має діяти чітке правило як на час воєнного стану, так і після Перемоги. Якщо держава запроваджує будь-який мораторій, то у подальшому стягувачу мають бути компенсовані збитки від його запровадження. Компенсувати їх має або боржник, або ж держава. Саме тому потрібно дуже зважено підходити до питання введення нових мораторіїв або заборон на виконання судових рішень.

Наскільки активно відбувається реформування самоврядування приватних виконавців, з огляду на 6-річний досвід АПВУ та міжнародну практику?

Самоврядування приватних виконавців беззаперечно розвивається, проте має перерости ще певні «дитячі хвороби».
На моє особисте переконання, вагомим поштовхом для подальшого розвитку самоврядування було би запровадження «прямого виборчого права». На сьогодні законодавство, яке регламентує самоврядування приватних виконавців, виписано таким чином, що на з’їзді приватних виконавців України право голосу мають лише члени рад приватних виконавців регіонів, а не всі приватні виконавці, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, та діяльність яких не є припиненою.
Таким чином, при проведенні З’їзду приватних виконавців України, який є вищим органом самоврядування, має місце так звана «кооптація», яка викривлює реальне волевиявлення членів професійної спільноти.

Як Ви бачите подальший розвиток професії приватного виконавця в нашій країні?

Перш за все, розвиток професії буде в багато чому залежати від політики держави у сфері примусового виконання. На жаль, сьогодні ми не бачимо якоїсь чіткої стратегії в цій сфері.
Спільноті ж приватних виконавців потрібно боротися за довіру суспільства, аби стати тим інститутом, якому довіряють. Перші успіхи у нас вже є.
Влітку 2023 року відбулася презентація результатів соціологічного дослідження сфери примусового виконання рішень судів та інших органів в Україні, проведеного на запит Проєкту ЄС «Право-Justice». Опитування серед громадян, які мали досвід співпраці з державними та приватними виконавцями щодо їх ефективності, показало, що більш ефективними вважаються приватні виконавці: 94% опитаних стягувачів / представників стягувачів, які мали досвід взаємодії з приватними виконавцями, зазначили, що «повністю задоволені» та «скоріше задоволені» якістю виконання.
Водночас головними перепонами на шляху реформування респонденти визначили: непопулярність сфери примусового виконання і відсутність лідерства у просуванні реформи, функціонування «змішаної» системи виконання судових рішень, суперечливе законодавство, судова практика, низька захищеність прав стягувачів/кредиторів на законодавчому рівні. Ці перешкоди потрібно долати. Їх подолання буде і розвитком професії.

Чи потребує змін Кодекс професійної етики приватного виконавця? Які структури контролюють дотримання виконавцями етичних норм, чи враховується в Україні міжнародний досвід у цій сфері?

З’їздом приватних виконавців України було прийнято вже другу редакцію Кодексу професійної етики приватних виконавців. Відверто кажучи, я не голосував за ухвалення Кодексу в новій редакції, оскільки вважав документ недостатньо доопрацьованим. Певні закладені в ньому речі є фундаментальними, але є і такі, які я особисто вважаю відверто зайвими. Тому вважаю, що Кодекс потребує змін і подальшого доопрацювання.
Також при АПВУ діє Комітет з етики, завданням якого є утвердження та забезпечення стандартів етичної поведінки приватних виконавців.
Проте, на сьогодні, на відміну від етапу початку діяльності, перед спільнотою вже не стоїть питання, а навіщо взагалі потрібні етичні правила.

Гравці ринку сьогодні обговорюють доцільність повної передачі функцій дисциплінарної та кваліфікаційної комісій до АПВУ. Яка Ваша думка з цього приводу?

Що стосується кваліфікаційної комісії приватних виконавців, то якщо привести у відповідність до вимог закону Порядок доступу до професії приватного виконавця (який, до речі, 13 разів (!) зазнавав змін і доповнень), то її діяльність може звестися майже до церемоніальної функції. Я маю на увазі ту обставину, що Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено проведення кваліфікаційного іспиту шляхом автоматизованого анонімного тестування.

Між тим, Порядком доступу до професії приватного виконавця передбачено складання іспиту, який включає в себе теоретичну частину, ситуаційні завдання та практичне завдання. При цьому оцінювання виконаного особою практичного завдання здійснюється Кваліфікаційною комісією, а не програмним забезпеченням. Таким чином, кваліфікаційний іспит не можна вважати анонімним автоматизованим тестуванням.
Більш складне питання з Дисциплінарною комісією приватних виконавців. Але ми бачимо позитивний приклад функціонування Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих до складу якої входять сім осіб, три з яких призначаються Мінюстом, а чотири а чотири – з’їздом арбітражних керуючих України. Разом з тим, незважаючи на чисельну перевагу саме представників арбітражних керуючих та на можливість «переголосувати» представників Мін’юсту, діяльність комісії не викликає претензій у Міністерства юстиції України, а також не викликає і нарікань у арбітражних керуючих.
Тому з часом і Дисциплінарна комісія приватних виконавців має стати «судом честі», більшість у складі якого будуть складати саме приватні виконавці.

Наскільки поширена й популярна в Україні медіація у виконавчому провадженні?

Почнемо з того, що медіація – це позасудова процедура. У нашому випадку вже відбувся суд, здійснюється примусове виконання судового рішення. Звичайно, медіація можлива і на стадії виконавчого провадження. Разом з тим, має бути мотивація сторін на укладання угоди за результатами медіації. Для боржника такою мотивацією може бути законодавчо визначена «пільга» по сплаті виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця.
Між тим, нещодавно ухвалений Закон України «Про медіацію» жодним чином не передбачив її проведення на стадії виконавчого провадження. Тому медіація у виконавчому провадженні не є поширеним явищем. Проте, потрібно пам’ятати, що і на стадії примусового виконання сторони не позбавлені права на укладення мирової угоди, а враховуючи принцип диспозитивності, стягувач має право відмовитись від виконання рішення. Між тим, закордонний досвід свідчить, що процедура медіації у повні мірі застосовується і на стадії виконання судового рішення. Більш того, в деяких країнах приватні виконавці мають право суміщати свою діяльність з діяльністю медіатора. Тому можна сказати, що у медіації на стадії виконавчого провадження є великий нерозвинутий потенціал.

Сьогодні багато дискусій з приводу «ухилянтів» від мобілізації та накладенням арештів і обмежень на їхні рахунки. Наскільки законодавчо обґрунтовані такі пропозиції?

Єдиний реєстр боржників (ЄРБ) є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та створений з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. ЄРБ виконує декілька функцій. Перш за все, полегшує громадянам-споживачам та бізнесу пошук надійних компаній-контрагентів. Знаходження підприємства або громадянина в ЄРБ свідчить про те, що відносно нього здійснюється виконавче провадження, що в свою чергу означає, що існує судове рішення (або рішення іншого органу, яке підлягає примусовому виконанню) про стягнення з нього грошових коштів, або майна, яке ним не виконано. По-друге, державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб’єкти у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна що належить боржнику, який внесений до ЄРБ, зобов’язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це відповідний орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа, а виконавець має накласти на нього арешт.
Внесення до Єдиного реєстру боржників «ухилянтів» суперечить самій суті цього реєстру, Закону України «Про виконавче провадження», спотворює його мету, та є, на мою думку, абсолютно неправильним і недопустимим.

Кабмін подав до парламенту законопроєкт № 10389 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення захисту прав і свобод людини і громадянина під час примусового виконання рішень», яким пропонує скасувати зупинку перевірок приватних виконавців. Чи доцільно це на сьогодні?

Зазначений законопроєкт скасовує підпункт 3 пункту 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», поновлюючи планові та позапланові перевірки приватних виконавців, разом з тим залишає чинним підпункт 4 пункту 6-1 того ж Розділу. В ньому йдеться про те, що діяльність приватного виконавця може бути зупинена строком на один місяць на підставі наказу Міністерства юстиції України за поданням керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень, погодженим не менше ніж п’ятьма членами Дисциплінарної комісії, у разі виявлення ознак грубого порушення.
Таким чином, законопроект пропонує повернути планові та позапланові перевірки, та разом з тим залишити можливість Міністерству юстиції України застосовувати «квазідисциплінарну» процедуру, яка запроваджувалась як тимчасова, що на моє переконання, є абсолютно неприйнятним.
Крім того, зважаючи на триваючий воєнний стан, обстріли цивільного населення з боку росії у всіх областях країни, вважаю передчасним поновлення саме планових перевірок приватних виконавців, які є виїзними.
Також за законопроектом має залишитися чинною норма, за якою у період дії воєнного стану постанова або інший процесуальний документ (або їх частина), винесені у виконавчому провадженні приватним виконавцем, якщо вони суперечать вимогам законодавства щодо примусового виконання рішень, можуть бути скасовані за зверненням сторони виконавчого провадження або особи, права якої порушені, постановою керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України.
Вважав та вважаю зазначену норму такою, що суперечить конституційному принципу судового контролю за виконанням рішень, визначеного статтею 129-1 Конституції України та принципу незалежності приватного виконавця закріпленому в Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як Ви розцінюєте пропозицію деяких гравців ринку про повний перехід на приватну модель виконання в Україні?

Рано чи пізно ми до цього прийдемо, але спочатку має запрацювати повноцінна змішана модель приватного виконання, яка так і не запрацювала – з огляду на те, що приватні виконавці не мають права виконувати певні категорії рішень. Як у багатьох країнах Європи, так і у низці пострадянських країн, працюють виключно приватні виконавці, офіс яких, зважаючи на кількість помічників, нагадує вітчизняний відділ державної виконавчої служби. Приватна модель виконання гідно справляється з сучасними викликами, а статистика свідчить, що найбільша частина скарг до Європейського суду з прав людини на невиконання судових рішень надходить з країн з виключно державною формою виконання.

На якому рівні в Україні автоматизація та цифровізація виконавчого провадження?

Автоматизація та цифровізація виконавчого провадження є важливим інструментом роботи судового виконавця в будь якій країні. Автоматизація процесів виконавчого провадження потрібна для зменшення часу на виконання рішення і зменшення операційних витрат на кожне виконавче провадження.Проте у нас ці процеси відбуваються доволі повільно. Автоматизована система арешту коштів боржників так повноцінно і не запрацювала. Незважаючи на автоматизовану систему виконавчого провадження, маємо «паперове» архаїчне діловодство.
Наведу ще такий приклад. В Україні вже можна побачити інформацію про відкрите виконавче провадження в додатку Дія, що є позитивним кроком. Разом з тим, маємо чимало судових спорів, в яких боржник стверджує, що йому не було відомо про відкрите стосовно нього виконавче провадження. То чому би не скористатися досвідом литовських колег і не піти у цьому питанні ще далі? У Литві, у разі, якщо боржник зайшов у систему виконавчого провадження, виконавцю надходить про це відповідне електронне повідомлення про ознайомлення боржника з матеріалами електронного виконавчого провадження. Таке повідомлення є беззаперечним доказом в суді.
Тому потрібні не законопроекти з гучними назвами про «цифрову революцію», а реальні та ефективні кроки.

Як Ви ставитеся до імплементації положень Директиви 2019/1023 про превентивну реструктуризацію у національне законодавство та внесення відповідних змін у Кодекс України з процедур банкрутства?

Вважаю, що при імплементації положень про превентивну реструктуризацію потрібно передбачити певні законодавчі «запобіжники», які унеможливлять недобросовісним боржникам знаходження захисту від виконавчого провадження цій процедурі. В тому числі, це стосується майна боржника, яке вже знаходиться у виконавчому провадженні на стадії продажу.

А як би Ви оцінили нинішню модель судового контролю за виконанням рішень судів?

Інститут судового контроля є важливим чинником виконання судових рішень. При цьому, судовий контроль має бути спрямований не на формальну оцінку дій виконавця, а на виконання рішення. Судовий контроль має бути, перш за все, спрямований на боржника, який має можливість, але відмовляється виконати судове рішення.
Відповідно до практики ЄСПЛ, метою судового контролю за виконанням рішення є: сприяння виконанню рішення й усунення перешкод при його виконанні; виконання рішення без зайвого формалізму; забезпечення прискорення виконання і компенсацій за його затримку; уникнення настільки, наскільки це можливо, створення нових перешкод при виконанні судового рішення, запобігання затягуванню процесу виконання.
Тому потрібно змінити саму ідеологію судового контролю й участі суду у виконанні своїх рішень.
Яких першочергових кроків потребує реформування сфери примусового виконання рішень?
Вирішити технічні питання, які заважають ефективному виконанню, усунути прогалини і зробити процедурне законодавство більш досконалим.
Зрівняти повноваження державного і приватного виконавця.
Спростити порядок отримання приватним виконавцем своєї винагороди.
Переглянути порядок судового контролю у виконавчому провадженні так, аби він максимально сприяв виконанню.
Розширити коло повноважень помічників приватних виконавців та надати їм права виконувати рутинні завдання. Дозволити приватним виконавцям мати необхідну кількість помічників.
Зробити виконавчі дії більш ефективними та прозорими за допомогою автоматизації, зокрема, доступу до відомостей про майно боржника та належної автоматизованої системи арешту та списання коштів з банківських рахунків з дотриманням необхідних гарантій (тобто захистом соціальних платежів на користь боржника).
Запровадити автоматичне виконання судових рішень, постановлених проти держави.
Переглянути діючі мораторії на виконання судових рішень.
Посилити інститут відповідальності громадян та державних органів, їх посадових осіб за невиконання судових рішень.
Удосконалити порядок виконання рішень зобов’язального характеру.
Це, звичайно, дуже стисло. Він цих кроків залежить і стан економіки, і інвестиції, і євроінтеграція. При цьому, питання запровадження змін не потребує якогось значного фінансування. Навпаки, своєчасне та результативне виконання пожвавить економічний обіг, покращить інвестиційну привабливість держави та призведе до здешевлення кредитування.
Без ефективного виконання судових рішень не може бути ефективного судового захисту.

Андрій Авторгов, заступник голови Асоціації приватних виконавців України, к.ю.н.