Конституційний Суд пояснив, коли застава може перевищувати встановлені законом межі

Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення, яке визначає нові орієнтири для застосування застави як запобіжного заходу. Суд визнав конституційною можливість призначення застави понад граничні розміри, встановлені Кримінальним процесуальним кодексом, однак наголосив: така застава не може бути недосяжною для підозрюваного та повинна залишатися реальною альтернативою триманню під вартою.

Відповідне рішення № 9-р(ІІ)/2026 було ухвалене 21 липня.

Що розглядав Конституційний Суд

Предметом розгляду стала конституційність положення абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 КПК України, яке дозволяє суду у виняткових випадках визначати заставу понад встановлені законом межі — 80 або 300 прожиткових мінімумів залежно від категорії кримінального правопорушення.

Конституційну скаргу подав Роман Дудін, який вважав, що відсутність максимальної межі застави створює ризики суб’єктивного підходу суддів та може фактично позбавити людину права на звільнення з-під варти. У його справі розмір застави перевищував 5 млн гривень.

Застава не повинна перетворюватися на прихований арешт

Конституційний Суд наголосив, що застава не є покаранням чи способом відшкодування шкоди. Її основне призначення — забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та гарантувати його участь у кримінальному провадженні.

Суд підкреслив, що право на свободу є одним із фундаментальних конституційних прав, а тримання під вартою має застосовуватися лише як винятковий запобіжний захід.

Саме тому застава повинна бути:

• достатньо значною, щоб стимулювати виконання процесуальних обов’язків;
• водночас реальною для внесення конкретною особою;
• пропорційною її майновому стану та обставинам справи.

Якщо визначена сума фактично унеможливлює внесення застави, вона перестає виконувати свою конституційну функцію та фактично прирівнюється до безальтернативного тримання під вартою.

Судді повинні детально обґрунтовувати розмір застави

Конституційний Суд зазначив, що можливість призначення застави понад встановлені законом межі не означає необмеженої свободи розсуду судді.

Під час визначення розміру застави суди мають враховувати:

• тяжкість інкримінованого злочину;
• процесуальні ризики;
• майновий та сімейний стан підозрюваного;
• законні доходи й активи;
• наявність утриманців;
• доступність майна для внесення застави;
• чи перебувають активи під арештом у цьому ж кримінальному провадженні.

Кожне рішення про визначення застави понад встановлені межі має містити детальне мотивування із поясненням, чому стандартний розмір застави є недостатнім та чому саме визначена сума є пропорційною.

Відсутність верхньої межі не суперечить Конституції

Суд пояснив, що законодавець свідомо не встановив максимальної межі застави, оскільки майновий стан підозрюваних може суттєво відрізнятися. Для осіб із великими статками стандартні суми застави можуть не забезпечувати належної процесуальної поведінки.

Водночас навіть у виняткових випадках закон прямо забороняє визначати заставу, яка є завідомо непомірною для конкретної особи.

Орієнтир для судової практики

Конституційний Суд також зазначив, що його підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої застава повинна залишатися реальною альтернативою позбавленню волі, а не прихованою формою арешту.

Таким чином, рішення КСУ не обмежує право судів визначати заставу понад встановлені законом межі, однак встановлює чіткий конституційний стандарт: розмір застави має бути індивідуально обґрунтованим, пропорційним та не може позбавляти особу реальної можливості скористатися альтернативою триманню під вартою.