Конституційний Суд встановив, що за оскарження адмінштрафу судовий збір не сплачується

Другий сенат Конституційного Суду України 9 вересня 2026 року ухвалив Рішення №10-р(ІІ)/2026 у справі про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення. Розгляд відбувся за конституційною скаргою Володимира Лопушанського, суддя-доповідач у справі Олександр Водянніков, а сам текст рішення оприлюднили 10 вересня.

Предметом перевірки були абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 та пункт 5 частини другої статті 4 Закону “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року №3674-VI.

Одразу варто зняти можливе непорозуміння щодо форми цього рішення, бо воно принципове. Суд не визнав ці норми неконституційними і не скасував їх. Він визнав їх конституційними, надавши їм конституційно узгоджене тлумачення. Тобто змінюється не текст закону, а обов’язковий спосіб його розуміння судами.

Суть цього тлумачення така. Закон “Про судовий збір” не передбачає сплати судового збору ані за подання позову про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, ані за подання апеляційної скарги в такій справі. Стосується це, зокрема, оскарження постанов поліції, територіальних центрів комплектування та інших органів, уповноважених розглядати справи за Кодексом України про адміністративні правопорушення.

На чому побудовано рішення

Мотивувальна частина заслуговує на окрему увагу, бо саме вона працюватиме в подальшій практиці.

Суд виходив із того, що право на судовий захист охоплює реальний та дієвий доступ до правосуддя, і що особливого значення ця гарантія набуває саме у спорах між особою і державою, коли людина звертається до суду для захисту від застосованого до неї публічно-владного примусу. Оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення Суд кваліфікував як реалізацію права, гарантованого частиною другою статті 55 Конституції, тобто права на судове оскарження актів органів публічної влади.

Звідси випливає і критерій, застосований до самого збору: він має бути домірним, а його розмір та умови справляння не повинні створювати для особи надмірного тягаря чи фактично нездоланних перешкод для звернення до суду.

Проаналізувавши структуру Закону “Про судовий збір”, Суд установив, що законодавець передбачив лише один спеціальний випадок справляння збору у сфері адміністративної відповідальності. Поширювати цей виняток на інші категорії справ шляхом тлумачення не можна.

Звідки взявся обов’язок, якого немає в законі

Найцікавіша частина рішення стосується не громадян, а самої судової системи.

КСУ прямо вказав, що практика стягнення судового збору за оскарження постанов про адміністративні правопорушення сформувалася після правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17 від 18 березня 2020 року. І що встановлювати обов’язок зі сплати судового збору та визначати його ставку може виключно законодавець.

Іншими словами, майже шість років суди стягували з людей гроші на підставі судового тлумачення, а не закону. Велика Палата, формуючи правову позицію, фактично створила фінансову умову доступу до суду, якої Верховна Рада не встановлювала.

Для розуміння ваги цього висновку варто пам’ятати, що рішення Конституційного Суду є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Тому попередня позиція Великої Палати в частині, що суперечить наданому тлумаченню, застосовуватися більше не може.

Що це означає на практиці

Для людини, яка оскаржує штраф поліції або постанову ТЦК, наслідок прямий: суд не має права вимагати сплати судового збору ані на стадії відкриття провадження, ані за подання апеляційної скарги, і не може залишати позов без руху чи повертати його з цієї підстави.

Складнішим є питання про суми, вже сплачені за попередні роки. Рішення Конституційного Суду саме собою не є механізмом автоматичного повернення цих коштів. Закон “Про судовий збір” передбачає підстави для повернення, зокрема внесення суми в більшому розмірі, ніж установлено законом, але як саме ця норма застосовуватиметься до платежів, здійснених до 9 вересня 2026 року, визначатиме вже судова практика.

Окремо лишається питання до законодавця. Якщо Верховна Рада вважає, що збір у таких справах потрібен, вона може встановити його прямо в законі. Але доти, доки цього не зроблено, жодне тлумачення, хай навіть від Великої Палати Верховного Суду, замінити закон не може. Саме це, а не сама по собі відсутність збору, і є головним у цьому рішенні.