Міжнародні суди й Україна: що важливо розуміти про слухання у Гаазі

Цими днями у Гаазі одночасно відбуваються процеси, що стосуються міжнародного права та військових конфліктів. Серед них — публічні слухання у Міжнародному суді ООН, пов’язані з окупацією Ізраїлем палестинських територій, що триває з 1967 року. Паралельно триває інше провадження — справа, ініційована Південно-Африканською Республікою щодо ймовірного геноциду, який Ізраїль міг вчинити під час масштабної військової операції в секторі Газа у 2023 році.

Чому ці події мають значення не лише для Близького Сходу, а й для України? Про це розповів виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в ефірі Суспільного.

Два суди – різні функції

Насамперед важливо розрізняти два різні міжнародні суди, що діють у Гаазі:

1. Міжнародний суд справедливості (ICJ) – головний судовий орган ООН, що розглядає спори між державами щодо дотримання міжнародного права.
2. Міжнародний кримінальний суд (ICC) – розглядає справи проти конкретних осіб, звинувачених у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді.

– Треба не плутати ці два суди. Обидва розглядають справи, які стосуються перебування Ізраїлю на територіях і контролю територій, які вважаються територіями Палестини, – наголошує Павліченко.

Міжнародний суд справедливості: повільний, але важливий механізм

Міжнародний суд справедливості здебільшого розглядає територіальні спори між державами:

– 80-90% всіх рішень Міжнародного суду справедливості стосуються міждержавних, як правило, територіальних питань, спорів. Це можуть бути, наприклад, питання розподілу водних шельфів або вилову риби в територіальних водах, видобутку копалин…

Він не ухвалює рішень, що мають силу безпосередньо змінювати політику держав. Його рішення носять переважно рекомендаційний або консультативний характер і слугують підставою для ухвалення рішень іншими органами, як-от Генеральною Асамблеєю чи Радою Безпеки ООН.

Суд часто приймає компромісні рішення, виконуючи медіаторську функцію. Проте вони не завжди ведуть до швидких політичних змін – рішення цього суду не стають підставою для прямих санкцій чи зміни державної політики.

Справа Ізраїлю та Палестини

Зараз на розгляді перебуває кілька справ, зокрема:

• Питання визнання геноцидом політики держави Ізраїль в секторі Газа після початку масштабної антитерористичної операції у 2023 році
• Позов, поданий Південно-Африканською Республікою у грудні 2024 року

У справі щодо Ізраїлю суд наразі не визнає вину, а лише розглядає звернення про можливе порушення Конвенції про запобігання злочину геноциду. Ізраїлю дали час до 12 січня 2026 року, щоб зібрати докази, підготувати і обґрунтувати свою позицію щодо дій і практик, які він застосовує на територіях Палестини в секторі Газа.

Чому це важливо?

Розгляд справ у міжнародних судах щодо окупації територій та воєнних злочинів має важливе значення для:

1. Встановлення правової оцінки дій сторін конфлікту — незалежно від того, йдеться про Ізраїль чи російсько-українську війну;
2. Створення прецедентів міжнародного права — навіть якщо рішення суду не призводять до негайних політичних наслідків, вони формують правову базу для майбутніх розглядів і можуть впливати на дипломатичні відносини;
3. Забезпечення права на правду та справедливість для жертв конфліктів — документування злочинів та їх розгляд міжнародними інституціями є важливим елементом відновлення справедливості.

Як це пов’язано з Україною?

Україна також має досвід участі у провадженнях у Міжнародному суді ООН. Наприклад, ще у 2017 році держава подала позов проти Росії, звинувативши її у порушенні Конвенції про фінансування тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. А до того Росія намагалася звинуватити Україну у «геноциді російськомовного населення» — саме цю тезу Кремль використовував для виправдання повномасштабного вторгнення у 2022 році. Проте такі рішення дають кваліфікацію, оцінку діям без якихось політичних або дипломатичних наслідків.

На відміну від суду ООН, Міжнародний кримінальний суд (МКС), який також працює в Гаазі, розглядає справи про воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид — і притягує до відповідальності конкретних осіб, зокрема політичних і військових лідерів.

– Коли ми говоримо про конкретні злочини, це справді є воєнні злочини. Це те, що визначається не лише третьою і четвертою Женевськими конвенціями. Це визначається восьмою статтею Римського статуту, яка характеризує воєнні злочини, — коментує Олександр Павліченко.

Тож існує чітке розмежування юрисдикцій двох судів. Такі порушення, як:

• Утримання полонених без засобів зв’язку
• Відмова у медичній допомозі
• Катування та вбивства полонених

підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, а не Міжнародного суду справедливості.

Саме цей суд видав ордер на арешт Володимира Путіна. І саме до нього може бути подано докази злочинів, які вчиняються проти українських військовополонених і цивільних: катування, страти, відмова у медичній допомозі, утримання без зв’язку з рідними — усе це документується наразі правозахисниками.

Що далі?

Міжнародні суди працюють повільно, часто роками. Але їхнє значення — стратегічне. Вони фіксують правду на міжнародному рівні. А це — ґрунт для майбутньої відповідальності, санкцій, репарацій і змін політики.

Справи Ізраїлю, України, ПАР, Росії — усі вони показують, що світ поступово формує єдине уявлення про те, що є злочином, а що — ні. І хоча механізми далекі від досконалості, вони критично важливі в боротьбі за права людей і відповідальність за воєнні злочини. Рішення міжнародних судів можуть не мати миттєвих наслідків, проте вони формують правову базу, яка врешті-решт може призвести до притягнення винних до відповідальності та відновлення справедливості.