Обов’язки пацієнтів: не правом єдиним живе пацієнт!

В умовах так званої пацієнтоорієнтованості медична допомога сприймається як послуга.  А в сфері послуг, як відомо, клієнт завжди правий.  Велика кількість прав пацієнтів і одночасно обов’язків лікарів в наш час вже данність. Ця асиметричність викликає питання: чи є у лікарів права, а у пацієнтів – обов’язки?  Спробуємо розібратися.

Засоби масової інформації час від часу збурюють розмови про наростаючу в суспільстві проблеми «споживчого екстремізму», коли пацієнти вимагають від державних лікарень сервісу і уваги на кшталт приватного сектору економіки.  Одночасно з цим зростає число дискусій про посилення відповідальності пацієнтів за своє здоров’я.  Але чи правда, що у пацієнтів немає обов’язків перед лікарями?

Основні обов’язки пацієнтів прописані в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – Закон).  До них відносяться «загальносоціальні» обов’язки:

– піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
– у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
– вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані.

Пацієнтам буде важливо дізнатися, що за порушення цих обов’язків передбачена відповідальність, хоча часто і непряма.  Так, байдужість до свого здоров’я (а через нього – і до здоров’я оточуючих) може спричинити за собою дисциплінарну та адміністративну відповідальність (наприклад, за куріння в недозволеному місці; перешкоджання проїзду машини екстреної допомоги тощо).

За відмову від проходження медичних оглядів, а також обстеження та лікування для певних категорій професій, може послідувати відмова роботодавця у допуску працівника до роботи (або відсторонення його від роботи) без нарахування заробітної плати на весь період відсторонення.

Лікуватися ж від захворювань, які становлять небезпеку для оточуючих, а також від інфекційних захворювань, також прямо вимагає закон.  За невиконання таких вимог контролюючі органи можуть застосувати заходи аж до примусової госпіталізації.  Про це говорить Закон України «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення».  Таке можливо на підставі рішення суду, із залученням поліції для доставляння таких пацієнтів в стаціонар.

Існує цілий блок «адміністративних» обов’язків пацієнтів.

Так, пацієнти повинні дотримуватися правил внутрішнього розпорядку ЛПУ, в тому числі режим роботи, правила поведінки, не використовувати службові телефони лікарні в особистих цілях тощо, тобто, діяти сумлінно (очікувано).  Невиконання таких вимог після ознайомлення з ними суди розглядають як порушення пацієнтом зобов’язань за угодою.

Окремим випадком таких правил є обов’язок пацієнтів виписатися з лікарні в зв’язку з досягненням позитивного результату лікування.  Відносно недієздатних пацієнтів такий обов’язок покладається на їх родичів.  При цьому ЛПУ має право звернутися в поліцію за сприянням в доставки пацієнта додому (якщо адреса відома) або в органи соцзахисту для розміщення в інтернаті (якщо адреса не відома або за показниками).

Особливий обов’язок пацієнтів полягає в тому, щоб дотримуватися правил поведінки в лікарні.  Прямої відповідальності за порушення таких правил немає, але медики вправі навіть відмовити в наданні медичної допомоги, якщо таке припинення, звичайно, не загрожує життю пацієнта.

І все це іде врозріз із сформованим стереотипом, що саме лікар завжди і все зобов’язаний.

Пацієнти зобов’язані дотримуватися й «медичних» обов’язків.

Після підписання інформованої добровільної згоди (ІДЗ, про це нижче) пацієнти зобов’язані повідомляти лікарю достовірну інформацію про себе, про зміну стану свого здоров’я, виконувати приписи лікаря, тобто  діяти сумлінно (очікувано).  Порушення вимог ІДЗ (після ознайомлення з нею) суди розглядають як порушення пацієнтом зобов’язань за угодою.

Крім цього, пацієнт зобов’язаний  проявляти в спілкуванні з лікарями повагу і такт.  За приниження честі та гідності лікаря пацієнта можна притягнути до адміністративної відповідальності.

Реалізуючи «організаційні» обов’язки, пацієнти здійснюють вибір ЛПУ для отримання допомоги, а також лікаря загальної практики (сімейного лікаря). Порядок вибору громадянином медичної організації реалізується при наданні йому медичної допомоги в рамках програми державних гарантій безкоштовного надання громадянам медичної допомоги.

Також існує обов’язок пацієнтів оплачувати надані їм (надавачам) платні медичні та сервісні послуги. Заклад охорони здоров’я має право вимагати також відшкодування пацієнтом фактично понесених витрат.

Всі ці обов’язки несуть повнолітні пацієнти, а також емансиповані громадяни (тобто визнані судом дієздатними). За невиконання неповнолітніми пацієнтами обов’язків відповідальність лежить на їх законних представниках (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, органи опіки та піклування).

Права лікарів безпосередньо виходять з обов’язків пацієнтів.

Здійснюючи медичну діяльність, лікар наділений низкою прав, зокрема, право встановлювати діагноз, а також обстежити і вести пацієнта, причому здійснювати це не тільки в силу наказу керівника, але і на прохання пацієнта.

Однак спочатку лікар повинен отримати від пацієнта підписану ним Інформовану добровільну згоду пацієнта (ІДЗ) на медичне втручання.  Ця вимога поширюється і на випадки надання платних медичних послуг.  Підписання пацієнтом ІДЗ є обов’язковим початком взаємин лікаря з пацієнтом.  Якщо пацієнт не дав згоду на медичне втручання (тобто не підписав ІДЗ, або заявив незгоду), лікар має право не надавати йому медичну допомогу (крім випадків ургентної допомоги, та примусового лікування).

Як пацієнт має право відмовитися від лікаря, так і лікуючий лікар може відмовитися від пацієнта.  Але якщо це не буде загрожувати життю пацієнта і здоров’ю оточуючих.  Однак у лікаря для цього повинні буди підстави та належні докази.

На лікареві лежить велика відповідальність.  Так, він має право, крім іншого, приймати рішення про медичне втручання без згоди громадянина (його законного представника) за екстреними показаннями для усунення загрози життю повнолітньої дієздатної людини.

Крім цього, лікар вирішує питання про медичне втручання при відмові одного з батьків (законного представника) від медичного втручання, необхідного для порятунку життя неповнолітнього.

Можна сміливо стверджувати, що такі ж права є і у чергових лікарів, які приймають рішення за лікуючого лікаря (керівника) в його відсутність.

Що з усього цього випливає?

Лікарі і пацієнти мають набір взаємних прав і обов’язків.

Поряд з обов’язками у пацієнтів з’являється і відповідальність.

Права лікарів хоча і вузькі, проте багато в чому дублюють обов’язки пацієнтів.

І лікарі, і пацієнти повинні володіти правовою грамотністю при реалізації своїх прав і обов’язків.