Щодо (не)набуття статусу підозрюваної особи без повідомлення про підозру за допомогою МПД: роз’яснення адвоката

Шановна колегія суддів АП ВАКС у своїй ухвалі у справі № 991/8642/23 від 15.02.2024, обґрунтовуючи, чому, на їх погляд, Особа_1 (що перебувала на час складення повідомлення про підозру закордоном та була на консульському обліку) набула статусу підозрюваної особи без повідомлення про підозру за допомогою МПД, зазначила таке:

«25.07.2023 року Особа_1 перетнув державний кордон у пункті пропуску <…> та на момент оголошення розшуку на територію України не повертався. У зв’язку з тим, що станом на день складання повідомлення про підозру Особа_1 (26.09.2023) його місце перебування органу досудового розслідування було невідоме, повідомлення про підозру йому було вручено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. <…> Така позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного суду від 24.01.2023 (справа № 369/3820/17)».

Не погоджуючись із зазначеним висновком колегії, вважаю доцільним висловити окрему думку.

З урахуванням ч. 1 ст. 566, ч. 8 ст. 135, ч. 7 ст. 135, ч. 1 ст. 278, ч. 1 ст. 42 КПК України, Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України», постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 29.01.2020 про «Деякі питання обліку громадян України, які проживають за межами України», Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» Особа_1 у визначений законом спосіб про підозру не повідомлений, статусу підозрюваного не набув, а також є таким, що про виклик у законному порядку не повідомлявся.

В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя зазначив таке: «При цьому слідчий суддя відхиляє доводи сторони захисту, що повідомлення про підозру Особа_1 мало бути надіслане органом досудового розслідування за правилами ч. 7 ст. 135 КПК, тобто з використанням інструментів міжнародного співробітництва, оскільки Особа_1 станом на час складання повідомлення про підозру проживав за кордоном та перебував на консульському обліку в Генеральному консульстві України …, підтвердженням чого є відповідна довідка. <…> З наданих стороною захисту документів не вбачається, що сторона обвинувачення станом на 26.09.2023 була обізнана про те, що Особа_1 у встановленому законодавством України порядку змінив своє місце проживання та зареєструвався за певною адресою у …,  за якою могло бути скеровано повідомлення про підозру».

Тобто слідчий суддя погоджується,  «що Особа_1, у встановленому законодавством України порядку змінив своє місце проживання та зареєструвався за певною адресою у …,  за якою могло бути скеровано повідомлення про підозру». Але зазначає, що сторона захисту не надала доказів, що сторона обвинувачення станом на 26.09.2023 була обізнана про це!

Згідно з довідкою про перебування на консульському обліку Особа_1 перебуває на консульському обліку в Генеральному консульстві України в … з 12.09.2023. Законодавство України не покладає обов’язку на громадянина України після постановки на консульський облік повідомляти якийсь невичерпний перелік державних установ України, у тому числі САП чи НАБУ. Слід зазначити, що згідно зі ст. 19 Конституції України «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». Водночас станом на 12.09.2023 Особа_1 не мав жодного процесуального статусу у жодному кримінальному провадженні.

Слід зазначити, що в засіданні сторона обвинувачення підтвердила, що вже після складення повідомлення про підозру Особа_1 26.09.2023 перевірила по базі «Аркан» виїзд Особа_1 за кордон та отримала від МЗС відповідь на свій запит, де було підтверджено перебування Особа_1 на консульському обліку в Генеральному консульстві України в … з 12.09.2023. Тобто сторона обвинувачення мала всі можливості здійснити це й до складення повідомлення про підозру, але в силу незрозумілих причин це не здійснила.

Також варто зазначити, що до виїзду за кордон Особа_1 був внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою. У довідці вказано фактичне місце проживання. Потрібно зауважити, що сторона обвинувачення навіть не намагалася вручити повідомлення про підозру за вказаною адресою. У засіданні сторона обвинувачення пояснила це відсутністю в України єдиного реєстру внутрішньо переміщених осіб, що спростовується ст. 4-1 «Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб» Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». На жаль, і цьому факту слідчий суддя та суд не надали оцінку.

Така позиція не узгоджується з правовою позицією, висловленою в ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24.01.2023 (справа № 369/3820/17). У вказаній ухвалі ВС зазначає таке:

«При цьому в органу досудового розслідування була відсутня можливість надіслати повідомлення про підозру та про зміну підозри за місцем реєстрації …, оскільки з … поштові відправлення з материкової частини України АР Крим не приймалися та не поверталися у зворотному напрямку.

Органом досудового розслідування за вказаних обставин виконати положення законодавства про ознайомлення громадянина з підозрою особисто було неможливо, як і без оцінки факту надіслання йому повідомлення про підозру за останнім відомим місцем його проживання та факту його вручення, оскільки інакше було б неможливим оголосити його в розшук (розшук свідка чинним КПК не передбачений), провести спеціальне досудове розслідування тощо. Завдання кримінального провадження, передбачене ст. 2 КПК України, не було б виконаним та мало б місце уникнення особою кримінальної відповідальності».

У цьому випадку орган досудового розслідування мав можливість виконати положення законодавства про ознайомлення з підозрою особисто! Адже Особа_1 перебував у європейській країні, а не в АР Крим, та його не було повідомлено про підозру за фактичним місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

За таких обставин Особа_1 не набула статусу підозрюваної особи в розумінні КПК України.

Семен Ханін, адвокат, керуючий партнер юридичної компанії «АМБЕР», к.е.н., заслужений юрист України