Суди без суддів: чому конфлікт навколо суддівської винагороди може коштувати державі мільярди

Українська судова система увійшла у масштабний фінансово-правовий конфлікт. Після набрання чинності Законом № 4905-IX суддівську винагороду мають обчислювати із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 3328 грн. Водночас бюджетне фінансування продовжує спиратися на «заморожений» показник у 2102 грн. На тлі понад двох тисяч вакантних посад і критичного навантаження на суддів суперечка може завершитися тисячами позовів проти держави та мільярдними зобов’язаннями бюджету.

Закон є, але гроші залишилися за старими правилами

Закон № 4905-IX набув чинності 25 червня 2026 року. Разом із ним запрацювали зміни до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Нова норма передбачає застосування для визначення посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3328 грн.

Однак фактичний перехід на новий розрахунок уперся у бюджетне питання. Міністерство фінансів посилається на Закон про Державний бюджет, у якому для відповідних розрахунків закладено показник 2102 грн.

У результаті виникла правова колізія: профільний закон встановлює один показник, тоді як бюджетні призначення сформовані виходячи з іншого.

1,7 млрд грн є, але скористатися ними не можуть

Одним із головних аргументів проти негайного переходу на новий розмір винагороди є відсутність необхідних бюджетних асигнувань.

Водночас дані Державної судової адміністрації свідчать, що на рахунках спеціального фонду накопичено близько 1,6–1,7 млрд грн вільного залишку. Частина цих коштів сформована за рахунок надходжень від судового збору.

За розрахунками ДСА, такого ресурсу може вистачити для забезпечення виплат суддівської винагороди за показником 3328 грн до кінця 2026 року для місцевих та апеляційних судів — без додаткового фінансування із загального фонду.

Проте є принципова проблема: наявність грошей на рахунках не дає судовій системі можливості автоматично спрямувати їх на виплату винагороди.

Для цього необхідні відповідні бюджетні рішення та погодження.

У результаті виникла парадоксальна ситуація: фінансовий ресурс є, але самостійно використати його для виконання закону судова система не може.

Понад 2 тисячі суддівських крісел залишаються порожніми

Другим потенційним джерелом фінансування є економія, яка виникає через величезну кількість вакантних посад.

Станом на серпень 2026 року в Україні залишаються вакантними 2198 посад суддів.

Особливо складна ситуація в апеляційних судах. За штатної чисельності у 744 судді правосуддя фактично здійснюють лише 376.

У місцевих загальних судах ситуація виглядає так:

4018 штатних посад — 2707 суддів, які фактично здійснюють правосуддя.

В окружних адміністративних судах із 610 штатних посад працюють лише 357 суддів.

Таким чином, держава не витрачає частину коштів, які за умови повної укомплектованості системи мали б спрямовуватися на суддівську винагороду.

Саме використання такої внутрішньої економії може стати одним із варіантів виконання нового закону.

Один суддя фактично працює за кількох

Кадровий дефіцит безпосередньо позначається на швидкості розгляду справ.

За перше півріччя 2026 року до місцевих загальних судів надійшло 1 764 424 справи.

За розрахунками Ради суддів України, нормативний час для їхнього розгляду становить близько 5,3 млн годин.

Щоб опрацювати такий обсяг справ із нормативним навантаженням, необхідно 6473 судді. Фактично правосуддя здійснюють 2707.

Ще гострішою є ситуація в апеляційних загальних судах: за розрахункової нормативної потреби у 1043 судді фактично працюють лише 376.

Тобто навантаження на окремих суддів може сягати 250–300% від нормативного.

Для громадян наслідки цього кадрового дефіциту цілком практичні — довше очікування розгляду справ та дедалі більше навантаження на суди.

Економія сьогодні може перетворитися на борги завтра

Формально держава економить кошти через незаповнені суддівські вакансії. Однак у довгостроковій перспективі така економія може виявитися ілюзорною.

Якщо суди визнаватимуть право суддів на винагороду, розраховану із показника 3328 грн, невиплачені сьогодні суми можуть перетворитися на бюджетні борги.

Причому держава потенційно буде змушена компенсувати не лише саму різницю у виплатах.

Голова Касаційного адміністративного суду Ігор Дашутін прогнозує, що представники судової системи можуть подати близько 4000 позовів проти держави.

У такому випадку до основних виплат потенційно можуть додатися інші передбачені законом витрати.

Для виконання закону називають суму у 2,7 млрд грн

За наявними розрахунками, для повного виконання Закону № 4905-IX у 2026 році в масштабах усієї судової системи необхідно близько 2,7 млрд грн додаткових асигнувань.

Саме навколо фінансування фактично й виник конфлікт.

З одного боку — Закон № 4905-IX із розрахунковою величиною 3328 грн. З іншого — бюджетні призначення, сформовані з урахуванням показника 2102 грн.

Тому суперечка виходить далеко за межі питання пошуку додаткових коштів. Фактично йдеться про те, чи може бюджетне законодавство обмежувати реалізацію гарантій, прямо встановлених законом про судоустрій.

Питання вже дійшло до Конституційного Суду

Проблема «замороженого» показника суддівської винагороди вже стала предметом конституційного провадження.

Велика палата Конституційного Суду розглядає справу за поданням Верховного Суду щодо конституційності положень бюджетних законів 2022–2025 років, якими для розрахунку суддівської винагороди фактично фіксувався показник у 2102 грн.

Позиція Верховного Суду полягає в тому, що запровадження спеціальної розрахункової величини виключно для суддів змінює передбачене профільним законом регулювання їхнього матеріального забезпечення.

Йдеться не просто про рівень зарплат. Суддівська винагорода безпосередньо пов’язана з конституційною гарантією незалежності суддів.

Що раніше говорив Конституційний Суд

Практика КСУ вже містить рішення, в яких Суд наголошував на особливому статусі матеріального забезпечення суддів.

У рішенні № 4-р/2020 КСУ визнав неконституційним зменшення базового розміру посадового окладу суддів Верховного Суду із 75 до 55 прожиткових мінімумів.

У рішенні № 10-р/2020 Суд наголошував, що зменшення суддівської винагороди не може мати свавільного характеру.

А у рішенні № 2-р/2020 КСУ підкреслив принципову тезу: належне матеріальне забезпечення судді є не особистим привілеєм, а гарантією незалежності судової влади.

Тому майбутнє рішення КСУ щодо «замороженого» прожиткового мінімуму може мати далекосяжні наслідки не лише для самих суддів, а й для державного бюджету.

Верховний Суд також може переглянути практику

Паралельно відбуваються зміни й на рівні Верховного Суду.

У справі № 520/26972/24 Велика Палата ВС прийняла справу до розгляду з огляду на можливий відступ від попередньої правової позиції у справі № 240/9028/24, де раніше допускалося застосування показника 2102 грн.

Судді Касаційного адміністративного суду звернули увагу на те, що прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом, який має визначатися за об’єктивними критеріями.

Відтак створення окремої фіксованої розрахункової величини для конкретної професійної групи викликає питання з точки зору принципів правового регулювання.

«Суди без суддів» — уже не перебільшення

Суперечка навколо суддівської винагороди відбувається у момент, коли система вже відчуває гострий кадровий голод.

Понад 2100 вакантних посад, навантаження у кілька разів вище нормативного та мільйони справ означають, що фінансове питання безпосередньо впливає на доступ громадян до правосуддя.

Рада суддів пропонує змінити сам принцип фінансування — планувати видатки відповідно до штатної, а не фактичної чисельності суддів. Такий механізм дозволяв би використовувати економію від вакансій як внутрішній резерв системи.

Адже нинішня економія може виявитися значно дорожчою для держави у майбутньому. Якщо судді масово почнуть вимагати через суд виплати недоотриманої винагороди, сьогоднішня бюджетна проблема ризикує перетворитися на багатомільярдні зобов’язання.

І головне питання в цій історії вже не лише в тому, чи знайде держава 2,7 млрд грн. Йдеться про те, чи здатна вона забезпечити виконання ухваленого закону та гарантувати функціонування судової системи в умовах, коли один суддя фактично змушений працювати за кількох.

Феміда.ua продовжує стежити за розвитком ситуації, позицією Міністерства фінансів та розглядом питання на рівні парламенту, Верховного і Конституційного судів.