Не треба чогось очікувати — ми маємо діяти!

Олено, Ваш позивний – «Феміда». Посадові обов’язки також стосуються юриспруденції?

Починала я службу на посаді діловода у званні солдат, але враховуючи мою освіту і досвід, командування батальйону прийняло рішення призначити мене на посаду начальника групи цивільно-військового забезпечення. Мені було присвоєно первісне офіцерське звання – молодший лейтенант, а зараз обіймаю посаду ТВО помічника командира батальйону з правової роботи. Таким чином, за юридичні питання в батальйоні відповідаю саме я.

Як Ви приймали рішення піти до тероборони, воно було спонтанним чи давно продуманим?

Для мене взагалі не є притаманними приймати спонтанні рішення. Мабуть, професія наклала такий відбиток: кожне рішення для мене є обдуманим і вивіреним.

Коли війна прийшла до нашої країни, я вирішила однозначно: йти воювати. Залишалося переконати свою сім’ю, що для мене немає іншого шляху. Однак, мої чоловік і син – військовослужбовці, офіцери, які також зараз виконують бойові завдання, тому вони зрозуміли мої мотиви і підтримали мене, за що я їм безмежно вдячна.

Ще одна близька мені людина, чия підтримка була дуже важлива, – мій помічник, Осташевський Едгар Євгенович, який, розділяючи мої погляди, у перші дні війни також пішов боронити нашу державу у Збройні Сили України. Однак, на превеликий жаль, у важких боях на сході країни він загинув. Для мене це дуже боляче, але я дуже пишаюсь цією мужньою людиною.

Підтримуєте зв’язок із колегами, які також стали на захист України?

Підтримую настільки, наскільки це можливо в умовах воєнних дій, адже не завжди є зв’язок, не завжди це можна робити. Кожен, хто не перейшов на сторону ворога, незалежно від того, чи він вступив до ЗСУ, Сил ТрО ЗСУ, є волонтером, працює на своєму робочому місці або ж чинить супротив у будь-який інший можливий для нього спосіб, – захищають нашу країну, тому викликають в мене повагу, з багатьма я намагаюся підтримувати стосунки.

Коли я зустрічаю публікації в ЗМІ або чую про моїх колег, які взяли зброю в руки, я хочу їм сказати: «Ви неймовірні! Я пишаюсь вами усіма!!!».

Питання кадрового складу судової системи завжди було болючим. Які тут основні проблеми та чи можливо їх вирішити?

На це питання немає простої відповіді, як немає і простих рецептів для його вирішення.

На превеликий жаль, в судовій системі накопичилось багато проблем, всі їх необхідно вирішувати аби отримувати якісне правосуддя. Це і кричуща недоукомплектованість судів, особливо місцевих, і плинність кадрів апарату суду (помічників, секретарів). Мені як судді не за чутками відомі проблеми судів першої інстанції, зокрема численна кількість справ, які необхідно розглянути у найкоротші строки, іноді не маючи при цьому ні належних залів судових засідань, ні опалення, та навіть таких елементарних речей, як папір, марки, конверти. Всі ці проблеми відомі, але війна не залишає нам шансу: ми маємо діяти швидко і рішуче.

На мою думку, ми маємо докласти усіх зусиль для вирішення двох речей: по-перше,  в системі повинні працювати найдосвідченіші, високопрофесіональні та доброчесні судді з великим досвідом. Ми маємо їх заохочувати, щоб вони не йшли у відставку, а продовжували здійснювати правосуддя і навчати молодих суддів, ділитись з ними своїм безцінним досвідом. Я пам’ятаю, коли мене лише призначили на посаду судді, якою повагою користувались судді, які пропрацювали 20 і більше років, які цікаві і розумні поради вони давали нам, ще молодим суддям, як блискуче розв’язували справи, і як ми хотіли бути схожими на них. Саме таких суддів треба залишати у системі задля досягнення якості правосуддя.

По-друге, судова система має рішуче очиститись від недоброчесних суддів, так званих «дільців у мантіях» та їм подібним «рєшал», – людей, які помились адресою при  працевлаштуванні, і це має бути зроблено швидко і жорстко. Але тут необхідно врахувати, що кожній людині властиво помилятися. Як говорить наш комбат, «не помиляється лише той, хто не працює». Тому людям треба давати другий шанс. Однак, якщо це робиться свідомо, навмисно, неодноразово, якщо ці «численні помилки» ведуть до власного збагачення, – таким суддям немає місця в системі. На цьому стою і буду стояти.

Яка ваша головна місія у ВРП?

На мою думку, ми дійшли до того моменту, коли громадяни країни, які нас підтримують у цій війні та на шляху реформ, розуміють, що якість здійснення правосуддя безпосередньо впливає на все наше життя. Без якісного правосуддя в Україні не буде гарного інвестиційного клімату і це призведе до того, що жодна велика міжнародна організація не захоче працювати на території України. І це також вірно, як і те, що без перемоги не буде України.

Можна простежити простий ланцюг: не буде великих міжнародних інвестицій у розвиток нашої країни – не будуть будуватись дороги, мости, заводи і лікарні, не будуть сплачуватись податки у державну скарбницю, а значить, лікарі, вчителі, робітники комунальних служб, державні службовці можуть забути про підвищення заробітної плати, діти про належну освіту, пенсіонери про достойну пенсію. Ніяку країну не нагадує? Можливо, країну, яка зараз рекордсмен за кількістю санкцій?

Чи хочемо ми жити у такій країні? Я – точно ні!

Тому майбутній склад ВРП має зробити все, щоб у найкоротші терміни Україна змогла виконати взяті на себе зобов’язання перед європейським суспільством та невідкладно провести реформу, щоб одразу після війни вступити до ЄС.

Як вважаєте, яким має бути ефективний склад ВРП?

Тут немає інших рецептів, окрім вже сформованих Міжнародною асоціацією суддів. ВРП має бути професійним органом і складатися виключно з правників, більшість з яких мають бути судді. Не можна допустити, щоб цей орган був політично залежним або займався популізмом. У той же час, несуддівська частина ВРП (адвокати, прокурори, науковці) і є тим балансом, який не дозволить суддівській частині цього органу покривати корпоративні інтереси суддів.

Ефективним є той, хто працює, а тому нам треба засукати рукава, об’єднатись і самовіддано з першого дня почати працювати. Ми маємо обмаль часу, аби зробити те, що не було зроблено за минулі роки.

І я впевнена, що ми зможемо через декілька років, до моменту вступу України в ЄС, побудувати таку державу, в якій здійснюватиметься якісне правосуддя, а соціальні гарантії та рівень життя людей буде, як у ЄС.

А що робити з іміджем судової влади у соціумі? На жаль, він ніколи не був на високому рівні. Це можливо змінювати та чи варто?

З точки зору судової влади в цілому, вже зроблено багато: працює веб-портал «Судова влада України», відкритий Єдиний державний реєстр судових рішень, усі суди мають веб-сторінки, де можна дізнатися про справу і стан її розгляду, про сплату судового збору і ще безліч корисної інформації.

Звісно, іміджем судової влади треба займатись! У судовій системі відбувається багато хорошого, правосуддя захищає громадян, однак, більшість цих випадків залишається поза увагою. Тому вважаю, що для формування іміджу судової системи ми повинні показувати не лише негативні моменти, хоча і це дуже важливо, а й висвітлювати ті успіхи, які ми робимо на шляху до становлення дієвого та ефективного правосуддя, показувати конкретні приклади, коли за допомогою правових механізмів та суду людина може захиститись від протиправних посягань на свої права та інтереси.

Як театр розпочинається з гардеробу, так суд розпочинається з канцелярії. Якщо відвідувач суду стикається з елементарним хамством при поданні чи отриманні документів або у самому судовому процесі, якщо судові рішення чи виконавчі документи у суді видаються один раз на тиждень у визначені часи і після їх отримання людина має ще витрачати час для збирання підписів і печаток на цих документах, то усі перелічені досягнення зводяться нанівець.

На мою думку, для підняття іміджу судової влади у соціумі, в першу чергу, суди і апарати судів мають повернутися обличчям до людей, відвідування суду не повинно ставати шоком для пересічного громадянина.

Мабуть, неможливо якісно реформувати судову систему без паралельних реформ правоохоронних органів, адвокатури тощо?

Абсолютно так. Це як лікувати один орган в організмі, а інші залишити хворими – результат буде, але не той, до якого ми прагнули. І тут є багато проблем.

Приведу декілька прикладів. Знаєте, який відсоток невиконаних рішень судів у нашій країні? Більше 80 %! Така ситуація призводить до того, що судовий захист просто множиться на нуль. Уявіть собі: людина, яка пройшла кілька судових інстанцій і отримала судове рішення, ухвалене на її користь, фактично не може його реалізувати та досягти відновлення своїх прав. Постає питання, навіщо тоді все це було, якщо судове рішення залишається лише на папері та не може втілитись у життя.

Чи, наприклад, випадки, коли підсудні та потерпілі скаржаться на тривалість судового розгляду справи. Хочу сказати, що в багатьох випадках справа не розглядається роками не з вини суддів чи судової системи, а причина може полягати у недоставленні підсудних до зали судового засідання працівниками МВС чи постійних неявках прокурорів, без участі яких неможливо розглянути справу. Це треба вирішувати. І треба проводити реформи, при чому негайно.

Взагалі, неправильно говорити про «судову систему». Слід говорити про «систему правосуддя». Не може бути суду без прокурорів і адвокатів, судових виконавців та судових розсильних чи клерків. Система правосуддя – це державна інституція, яка складається з багатьох елементів, хоча, безумовно, суддя – основний елемент.

Які у вас враження та очікування від Етичної ради при ВРП? Чи підтримуєте залучення міжнародних експертів до процесу з відбору суддів?

Оскільки завданням Етичної ради при ВРП є оцінки відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя, діючого члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, від цього органу я очікую принциповості та мудрості у виконанні покладених на нього завдань, а також спроможності не піддаватися сторонньому впливу з боку політиків чи окремих осіб.

Я позитивно оцінюю участь міжнародних експертів в Етичній раді, яку проходила я та мої колеги. Можу сказати, що питання, які міжнародні експерти ставили, були дуже не прості, однак завдяки цьому здійснювався відбір тільки найкращих. Вважаю, що експерти робили свою роботу, і всі бачили, що вони її роблять якісно. На даний час залучення міжнародних експертів до процесу відбору суддів є ефективним. Ми зараз знаходимось у перехідному періоді і не можемо відверто сказати, що вже побудували якісну судову систему, тому для запобігання можливого впливу на осіб, які формують судову систему, участь міжнародних експертів на декілька років є доцільною. А в подальшому, сподіваюсь, ми вибудуємо по-справжньому якісну судову систему, в якій вже не буде необхідності участі «міжнародників».

Чи необхідні якісь структурні зміни КСУ, ВС?

Як ми всі знаємо, Верховний Суд вже був реформований та завдяки цьому частина проблем була вирішена – велика кількість справ, яка накопичувалась багато років, була розглянута (наскільки я знаю було розглянуто близько 10 тисяч справ). Людям від цього стало однозначно  легше і одне із завдань було виконано.  Вважаю цей досвід позитивним.

Що стосується Конституційного Суду України – як мені відомо, до Верховної Ради вже внесено законопроект, пов’язаний з реформуванням КСУ. Тобто, робота правників, експертів, наукового середовища з цього приводу ведеться. Переконана, що на даний час суспільство вже дійшло до необхідності реформування КСУ.

На мою думку, судові органи – це живий організм, який розвивається, хворіє, виліковується, змінюється, проходить всі ці етапи. Ми маємо бути відкритими, і якщо є думки, пропозиції, як покращити його роботу, зробити її кращою для людей, то такі пропозиції варто розглядати та втілювати у життя.

Які зміни у судовій системі потрібно робити вже зараз, а які після Перемоги?

Оцінювання суддів, яке було давно розпочате, на яке витратили велику кількість часу, зусиль, коштів – безперечно, слід завершити. Також якнайшвидше слід відновити роботу ВККС, ВРП, які сьогодні не працюють, що тягне за собою цілу низку проблем.

Не треба чогось очікувати – ми маємо діяти! Навіть не зараз, а вже вчора! І як наші бійці наближають нашу Перемогу на фронті, так і ми маємо наближати нашу перемогу на правовому фронті. Впевнена, що й наші досягнення будуть дуже важливими для України.

Що із воєнного досвіду ви будете використовувати як член ВРП?

Передусім, відповідальність і служіння. Не тільки я, але й всі, хто прийняв присягу військовослужбовця, має воєнний досвід, не підуть на компроміси зі своєю совістю й стоятимуть на державницьких позиціях. Війна розставила свої маркери та чітко окреслила, що тим особам, які співпрацюють з окупаційною владою або не люблять українське, не місце у судовій системі. З цим я буду боротись рішуче та нещадно, так як і на передовій.

Друге, чому я навчилась на фронті, – рішучість. Якщо це не зробиш ти, цього не зробить ніхто. Хочеш зробити якісно – зроби це сам. Крім того, мені завжди подобалась виваженість, і така риса притаманна нашому комбату, який завжди нам нагадує, що перед тим, як щось робити – треба добре подумати.

Воєнний досвід став для мене безцінним, тому все, чому я навчилась, що я перейняла від наших героїчних хлопців, беззаперечно, буде відображатись як у повсякденному житті, так і у моїй трудовій діяльності.