Національному антикорупційному бюро виповнилося 11 років

16 вересня 2026 року Національному антикорупційному бюро України виповнилося 11 років. Саме цього дня у 2015-му до роботи стали перші детективи НАБУ, і бюро традиційно любить відзначати цю дату як власний день народження. Нагода й справді зручна, щоб згадати, з чого все починалося і чим обернулося за 11 років.

А починалося з великих надій. НАБУ створили президентським указом 16 квітня 2015 року, директором став Артем Ситник. Восени того ж року перші 70 детективів, відібраних, як тоді гордо повідомляли, за безпрецедентно відкритим конкурсом, склали присягу і взялися до справ. Усього планували набрати 242 детективи. Ідея була проста і приваблива: нарешті з’явиться орган, який саджатиме тих високопосадовців, до яких раніше не наважувався дотягнутися ніхто.

Минуло 11 років, а суперечка про те, що з цієї ідеї вийшло, не вщухає досі. Одні нагадують про гучні викриття і перші вироки корумпованим суддям та чиновникам. Інші роками дорікають бюро надто довгими розслідуваннями і надто скромним списком остаточних вироків проти справді великої риби. Ця дискусія – тема окрема. Але є один епізод, який про ці 11 років говорить більше за будь-яку статистику.

Ідеться про літо 2025 року. 22 липня Верховна Рада несподівано, через правки до стороннього законопроєкту, ухвалила закон №12414, який фактично підпорядковував НАБУ і САП генеральному прокурору. Той отримував право забирати їхні справи, давати письмові вказівки, визначати підслідність і навіть закривати провадження проти найвищих посадовців. Директор НАБУ Семен Кривонос просив президента накласти вето. Володимир Зеленський підписав закон того ж вечора.

І тоді сталося те, чого не було від початку повномасштабного вторгнення: люди вийшли на вулиці. Київ, Одеса, Львів, Дніпро, Івано-Франківськ – протести котилися містами кілька днів поспіль. Додався тиск Євросоюзу, для якого незалежність антикорупційних органів є прямою умовою вступу України. І влада відступила: вже 31 липня Рада ухвалила новий, тепер уже президентський закон, який повернув бюро незалежність.

Ось у цьому й полягає головний підсумок 11 років. Орган, який мав стати незворотним запобіжником проти корупції у верхах, через десять років після заснування виявився настільки незахищеним, що його незалежність довелося рятувати.

І врятував не закон, не інституційна міцність, а люди на площі й лист із Брюсселя. Антикорупційне бюро, повноваження якого можна відібрати поправкою, протягнутою за один ранок, і повернути лише під тиском вулиці – це не історія про перемогу над корупцією. Це історія про те, що навіть через 11 років доля цього органу як і раніше залежить не від закону, а від того, хто цього тижня сильніший.