Наявність судового спору щодо нерухомості унеможливлює розгляд Мін’юстом скарги на рішення держреєстратора – ВС

У випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 37 вказаного Закону відмовляє в задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

За наявності підстав для застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв’язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові  від 3 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21.

У цій справі ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги фізичної особи, яким скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийняті за всіма об’єктами нерухомості, що знаходяться в одному житловому будинку, серед яких і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об’єкта нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ.

Позивач зазначав про порушення діями Мін’юсту права власності ТОВ на нерухоме майно та вказував, що відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, оскільки на момент винесення оскаржуваного наказу у провадженні суду перебувала цивільна справа у спорі між фізичними особами про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир у житловому будинку.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив, оскільки, ураховуючи наявність на момент видання оскаржуваного наказу судового спору між фізичними особами щодо того ж нерухомого майна, у відповідача не було повноважень здійснювати розгляд скарги.

Розглядаючи справу, ВП ВС зазначила, що відповідно до положень ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видання наказу) Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Отже, Міністерство юстиції України не має повноважень на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна.

Натомість відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 37 Закону Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв’язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Тобто треба розмежовувати наслідки, передбачені ч. 2 та ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже ч. 2 ст. 37 цього Закону визначено межі повноважень Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, тому наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлює розгляд скарги Міністерством юстиції України. Водночас ч. 8 ст. 37 цього Закону передбачені підстави для відмови в задоволенні скарг у сфері державної реєстрації (у разі наявності повноважень для її розгляду).

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 37 Закону відмовляють у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

За наявності підстав для застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв’язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав (п. 4 ч. 8 ст. 37 Закону).

Як установили суди, на момент прийняття оскаржуваного наказу у провадженні суду перебувала цивільна справа у спорі між фізичними особами про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир у житловому будинку.

Тобто суди попередніх інстанцій установили, що на дату прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу розглядалася цивільна справа, а тому дійшли висновку, що відносно спірного нерухомого майна існував судовий спір.

Ураховуючи викладене, ВП ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги фізичної особи з огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент видання наказу).