Арахамія хоче розширити вплив монобільшості на Кабмін: пропонує нові повноваження для голови фракції

Голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія готується до захисту дисертації, у якій досліджує роботу монобільшості у Верховній Раді та пропонує законодавчо посилити вплив парламентської фракції, що має права коаліції, на діяльність Кабінету Міністрів.

Давид Арахамія претендує на здобуття ступеня доктора філософії у галузі публічного управління та адміністрування. Дисертаційну роботу він підготував у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка під науковим керівництвом професорки Валентини Гошовської. Захист запланований на 8 вересня 2026 року.

У роботі Арахамія аналізує досвід Верховної Ради IX скликання, де партія «Слуга народу» після парламентських виборів отримала одноосібну більшість та фактично взяла на себе функції коаліції.

Однією з ключових проблем такої моделі автор називає складність управління великою парламентською фракцією, яка налічує понад 226 народних депутатів.

«Мала фракція» всередині монобільшості

Однією з пропозицій Арахамії є офіційне запровадження так званої «малої фракції» — вузького операційного ядра всередині монобільшості.

До такого органу могли б входити керівництво фракції, заступники голови та очільники парламентських комітетів.

Фактично у дисертації описується модель, за якої значна частина політичних рішень попередньо узгоджується обмеженим колом представників монобільшості, а вже після цього виноситься на розгляд усієї фракції.

За оцінкою автора, засідання великої фракції нерідко перетворюються на механізм фінального затвердження рішень, які були напрацьовані раніше.

Схожа ситуація, за його висновками, може виникати і з Погоджувальною радою парламенту, оскільки порядок денний та тексти законодавчих рішень часто погоджуються ще до її засідання.

Водночас Арахамія звертає увагу і на ризики такої моделі. Якщо повноваження «малої фракції» не будуть чітко визначені, вона може перетворитися на фактичний центр ухвалення рішень, віддалений від більшості рядових депутатів.

Як війна змінила Верховну Раду

Окрему увагу в дисертації приділено роботі парламенту після початку повномасштабного вторгнення Росії.

За оцінкою Арахамії, воєнний стан суттєво змінив баланс між законодавчою та виконавчою владою.

Автор зазначає, що виконавча влада під час війни фактично почала відігравати домінуючу роль у формуванні законодавчого порядку денного.

Одночасно можливості парламентського контролю та просування альтернативних законопроєктів звузилися, а опозиційна критика в умовах війни могла сприйматися як фактор дестабілізації.

Пришвидшені парламентські процедури, на думку Арахамії, дозволили оперативніше ухвалювати необхідні в кризових умовах рішення. Водночас вони створили ризик переходу Верховної Ради до «реактивної» моделі роботи — зі скороченим часом на політичні дебати, експертний аналіз та громадське обговорення.

Голова фракції може отримати більше впливу на міністрів

Одна з найбільш помітних пропозицій у роботі стосується відносин парламентської більшості та Кабінету Міністрів.

Арахамія пропонує законодавчо розширити повноваження депутатської фракції, яка має права коаліції.

Зокрема, йдеться про можливість:

• брати участь у формуванні персонального складу Кабінету Міністрів;
• погоджувати урядову програму;
• ініціювати позачергові звіти представників уряду;
• посилити механізми політичної відповідальності міністрів перед парламентською більшістю.

Окремо пропонується надати голові парламентської фракції право ініціювати звільнення окремого міністра.

Для цього керівник фракції міг би подавати офіційне звернення прем’єр-міністру, на яке глава уряду був би зобов’язаний офіційно відреагувати.

До своєї наукової роботи Арахамія також додав проєкт змін до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», яким пропонується уточнити та розширити повноваження депутатської фракції, що має права коаліції.

Що має змінитися після війни

Водночас Арахамія виступає проти збереження нинішнього рівня централізації парламентської роботи після завершення війни.

На його думку, у повоєнний період Верховна Рада має поступово повернутися до повноцінної парламентської процедури.

Зокрема, пропонується відновити повний цикл роботи над законопроєктами, розширити експертний аналіз та публічні консультації, повернути повноцінні парламентські слухання та посилити контроль Верховної Ради за виконавчою владою.

Таким чином, у своїй дисертації голова найбільшої парламентської фракції не лише аналізує роботу монобільшості під час війни, а й фактично пропонує нову модель взаємодії між парламентською більшістю та урядом — із формалізацією внутрішнього центру ухвалення рішень у фракції та розширенням її впливу на Кабінет Міністрів.