Регламент PPWR відрізав дрібних продавців від Європи, включно з європейцями

Дванадцятого серпня 2026 року в Європейському Союзі почав застосовуватися Регламент 2025/40, відоміший як PPWR. Перший видимий результат нової упаковкової дисципліни виявився не зменшенням гори сміття, а хвилею відступу: в торгових форумах і соцмережах посипалися однакові оголошення про вимкнену доставку в ЄС. Через день після старту регламенту Європа, яка сорок років будувала спільний ринок, з’ясувала, що вільний рух товарів спіткнувся об картонну коробку.

Механіка проста настільки, що її соромно пояснювати. Стаття 44 регламенту вимагає, щоб виробник зареєструвався в кожній державі-члені, куди він уперше постачає упаковану продукцію. Стаття 45(3) додає до цього уповноваженого представника з розширеної відповідальності виробника – окремого, в кожній країні, де у продавця немає власного осідку. Єдиної європейської ліцензії немає. Іспанська реєстрація діє в Іспанії і не означає нічого в Німеччині, Франції чи Італії. Для того, хто відправляє посилки через кордон, ринком є країна призначення, а отже, обов’язок виникає в кожній країні, куди долетів хоча б один пакунок.

Регламент гармонізував усе, крім грошей. Дизайн упаковки, обмеження на речовини, документація – спільні. Реєстри, збори, строки, організації відповідальності виробника – національні. Саме з цього розриву й виростає арифметика, яка вбиває дрібного продавця.

Три міфи, які встигли наростити на цю історію

Найпоширеніший з них – про рятівний поріг. Мовляв, раніше можна було не морочитися, якщо посилок менше п’ятдесяти на рік, а тепер поріг скасували. Такого порога ніколи не було. Була нідерландська межа в п’ятдесят тисяч кілограмів упаковки на рік, були свої межі малозначущості в Бельгії та Чехії, і ось саме вони тепер зникають. Хтось прочитав “50 тонн” і написав “50 посилок”, після чого цифра пішла гуляти по перекладах. Реальний поріг у регламенті є, але він означає зовсім інше: якщо ви випускаєте на національний ринок менше десяти тонн упаковки на рік, вам належить спрощений набір звітних даних. Не звільнення. Не виняток. Просто менше паперу. Ваше прізвище все одно стоїть у національному реєстрі.

Другий міф – про двісті тисяч євро штрафу як загальноєвропейську норму. Це параграф 36 німецького закону про упаковку, і він діє в Німеччині. Регламент санкцій не встановлює взагалі, віддавши їх на відкуп державам. Тому в Іспанії стеля сягає шестисот тисяч, а в Ірландії – п’ятнадцяти мільйонів і тюремного строку. Хто цитує німецьку цифру як європейську, той не лякає, а заспокоює.

Третій міф найшкідливіший, бо він створює ілюзію, що це чергова війна Брюсселя з чужинцями. “Це стосується тільки неєвропейців”, “своїм представник не потрібен”. Насправді все навпаки, і історія тут майже комічна. Ще десятого грудня 2025 року Європейська Комісія сама внесла пропозицію призупинити дію статті 45(3) аж до 2035 року – але тільки для виробників з осідком у ЄС, які торгують транскордонно всередині Союзу. Третіх країн пропозиція не торкалася зовсім. Тобто Брюссель заздалегідь визнав, що норма нежиттєздатна, і спробував вивести з-під неї своїх. Двадцять четвертого червня 2026 року Рада ЄС переговори по цих файлах припинила, посилаючись на серйозні застереження переважної більшості держав-членів і на комплексний перегляд системи РВВ, очікуваний восени. Спрощення не відбулося. Стаття 45(3) працює для всіх однаково. Німецька майстерня, що надсилає крам до Австрії, потребує представника в Австрії так само, як марокканська.

Регулятор, який просить не виконувати свій регламент

Найкрасномовніша деталь цієї історії з’явилася вже після старту. Пішла чутка, буцімто Брюссель радить регламент просто не виконувати, і чутку почали спростовувати як фейк. Даремно. Німецькі юридичні видання підтверджують: високопосадовець ЄС у коментарі WELT заявив, що ніхто не мусить зараз припиняти експорт, а Комісія рекомендувала національним органам спершу попереджати замість санкціонувати. Більше того, за тим самим повідомленням, Комісія хоче в майбутньому обмежитися однією реєстрацією, чинною в усьому Союзі, і скасувати обов’язок мати представника в кожній державі.

Проблема в тому, що ця порада не варта паперу, на якому не написана. Рекомендація не зобов’язує жодного національного органу. Санкції встановлюють самі держави, і іспанський чи французький інспектор може її просто проігнорувати. Виходить конструкція, гідна окремого підручника: регулятор публічно називає власну норму непропорційною, радить її поки що не карати, обіцяє колись переписати – і при цьому норма діє від сьогодні, а Рада щойно поховала єдину спробу її пом’якшити. Європейська Комісія коментує це в Instagram. Питання, чи можна будувати бізнес-планування на такому фундаменті, тут навіть не риторичне, воно просто зайве.

Чому це вбиває саме малих

Уся жорстокість цієї конструкції в тому, що витрати тут фіксовані на ринок, а не на одиницю товару. Продавець, який відправляє сорок посилок на місяць у шість країн, отримує рівно ті самі шість реєстрацій і шість мандатів, що й продавець сорока тисяч посилок. Перший на цьому вмирає, другий навіть не помічає.

Таблиця мінімальних річних внесків, яка зараз ходить мережею, справу лише прикрашає. Так, у переліку є нуль для Нідерландів і двадцять центів для Естонії, п’ятнадцять євро для Німеччини, вісімдесят для Франції, триста п’ятдесят для Іспанії. Нідерландський нуль там стоїть саме тому, що діяв поріг у п’ятдесят тонн – той самий, який щойно скасували, тож цифру можна викидати вже зараз. Але головне не це. У таблиці немає найдорожчого рядка – вартості уповноваженого представника, а німецький Händlerbund рахує її в кількасот євро на країну на рік, і це поверх ліцензійних платежів за фактично випущену упаковку. Підсумкова цифра “понад дві з половиною тисячі за повне покриття” занижена в рази.

Іронія в тому, куди цей удар цілився. Європа півроку послідовно закручувала гайки транскордонній торгівлі: першого липня 2026 року скасовано безмитний поріг у сто п’ятдесят євро й запроваджено плоский збір у три євро за товар, двадцятого липня Комісія оштрафувала AliExpress на п’ятсот п’ятдесят мільйонів. Мішенню були азійські гіганти. Митний збір масштабується разом з обсягом, тому великий його переварює. Реєстрація і представництво не масштабуються ніяк. Стріляли по Shein, влучили в бабусю з в’язаними шкарпетками.

Додайте до цього те, що правозастосування фактично приватизували. Онлайн-майданчики зобов’язані отримати від продавця національний реєстраційний номер країни покупця ще до підключення. Реєстраційний номер став умовою лістингу. Amazon, eBay, Zalando та Etsy перетворюються на перший контур контролю, і їм не потрібно чекати екологічної інспекції, щоб зняти оголошення. Для регулятора це елегантно. Для продавця це означає, що покарання настає не через суд, а через порожню картку товару.

Що з цього випливає для України?

Українські продавці в цій конструкції – виробники з третьої країни, тобто в найгіршій із можливих категорій. Навіть та мертвонароджена пропозиція про призупинення представництва, яку Комісія вносила й Рада поховала, третіх країн не стосувалася в принципі. Ніякого перехідного періоду, ніякої знижки за статус кандидата, ніякої поблажки за війну.

Масштаб проблеми не абстрактний. Наприкінці червня 2026 року Укрпошта стала офіційним партнером Etsy в Україні, взявши на себе частину митних процедур для доставки в США та ЄС. На платформі представлено понад два мільйони українських товарів, а сукупні продажі українських майстрів рахуються сотнями мільйонів доларів. Це десятки тисяч мікробізнесів, здебільшого жіночих, здебільшого домашніх, які останні чотири роки були одним із небагатьох способів заробити валюту, не виїжджаючи з країни. І це саме той профіль продавця, для якого шість мандатів у шести країнах є вироком.

Практичний вихід тут один, і він уже одного разу спрацював. Коли ЄС запровадив IOSS, українські дрібні експортери не реєструвалися кожен окремо в європейських податкових – за них це зробив логістичний оператор, який продав послугу гуртом. Уповноважене представництво з РВВ влаштоване так само: це мандат, який можна видавати централізовано. Укрпошта, Нова пошта Глобал чи будь-який фулфілмент-оператор, здатний утримати юридичну присутність у ключових країнах, може продавати колективне представництво за десятки євро на рік замість сотень. Ринок для цієї послуги вже сформувався в Німеччині та Британії, і немає жодної причини, чому його не мав би зайняти український оператор для українських продавців. Друга частина відповіді нудніша, але дієвіша: не розпорошувати доставку по двадцяти семи країнах, а сконцентруватися на двох-трьох, де реально є попит. Німеччина з її п’ятнадцятьма євро мінімального внеску тут очевидний перший кандидат.

Але є друга площина, значно неприємніша за першу. Поки Європа переписувала свої правила з директиви на регламент, українське законодавство про упаковку залишилося в порожнечі. Законопроєкт 10066 “Про упаковку та відходи упаковки”, яким мали запровадити розширену відповідальність виробника, зареєстрований у 2023 році і станом на липень 2026 року так і не ухвалений. Технічний регламент 2004 року, побудований на директиві 94/62, втратив чинність восьмого квітня 2025 року. У результаті спеціальних обов’язків для виробників упаковки в Україні зараз не встановлено взагалі жодних.

Це не просто прогалина. Це прогалина, яку ми готуємося заповнити застарілим змістом. Асоціаційні зобов’язання України писалися під директиву 94/62, і саме її імплементацію закладено в наші плани. Директиви цієї в ЄС більше немає, її замінив регламент з іншою філософією, іншими порогами й іншим механізмом фінансування. Тобто Україна ризикує врочисто ухвалити закон, гармонізований з нормою, яку Європа вже поховала, і потім переписувати його ще раз.

І тут головний висновок, який виходить далеко за межі упаковки. Кандидат на вступ правил не пише – він їх успадковує. Україна отримає весь цей здобуток цілком, разом із гармонізованим обов’язком і націоналізованими грішми, не будучи присутньою в залі, де його ухвалювали. Єдине вікно впливу – це період, коли норма вже визнана невдалою, але ще не переписана. Таке вікно відкрите просто зараз: Комісія сама заявляє, що хоче єдину загальноєвропейську реєстрацію, а комплексний перегляд системи розширеної відповідальності виробника очікується восени 2026 року в межах акта про циркулярну економіку. Це і є момент, коли українська переговорна позиція має звучати, а не мовчати.