Різниця між трудовим та цивільно-правовим договором. Як краще оформити відносини з виконавцем робіт, щоб уникнути визнання таких відносин трудовими

Поняття трудового та цивільно-правового договорів достатньо широко досліджено та обговорюється юридичною спільнотою України. Насамперед, слід нагадати, що відповідно до листа Мінсоцполітики від 23.05.2017 №10620/0/2-17/13 надано роз’яснення щодо  співідношення цих понять. Так, згідно зі ст. 21 КЗпП, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізособою, за якою:

– працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові;

– власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізособа зобов’язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Працівника приймають на роботу (посаду) для виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку. Прийняття на роботу здійснюється відповідно до штатного розпису підприємства, установи чи організації – працівника приймають на роботу (посаду), яка включена до штату роботодавця, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені законодавством про працю гарантії та компенсації.

В окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Виходячи зі змісту норм статті 626 ЦКУ, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

В такому випадку необхідно більш детально з’ясувати різницю між трудовим та цивільно-правовий договором.

У згаданому листі Мінсоцполітики роз’яснює, що сторонами трудового договору є працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган), а цивільно-правового – замовник і виконавець.

Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовує свою роботу (якщо іншого не передбачено цивільно-правовим договором) і виконує її на власний ризик.

Питання використання матеріалів та інструментів, необхідних для надання послуг або виконання робіт, визначається умовами цивільно-правового договору. Законодавство про працю на такі відносини не поширюється.

Мінсоцполітики наголошує, що при виконанні роботи за ознаками, притаманними трудовим відносинам, з особою слід укладати трудові договори.

Характерними ознаками трудових відносин є:

– систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

– підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

– виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 “Класифікатор професій”, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. №327;

– обов’язок роботодавця надати робоче місце;

– дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Відповідно до рішення ВАСУ від 07.02.2012 р. № К-19381/10, від 19.01.2012 р. № К-58453/09, від 06.03.2012 р. № К-24741/09 підставами для того, аби визнати цивільно-правові відносини фактично трудовими, слугували такі факти:

– особа виконувала систематично доручення посадових осіб суб’єкта господарювання, а обсяг її обов’язків збігався з колом обов’язків за відповідною посадою;

– особа керувалася внутрішніми положеннями суб’єкта господарювання;

– особа отримувала матеріальну допомогу та щомісячні виплати, як і працівники;

– час роботи особи зазначали в табелі.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 05.02.2014 р. у справі № 6-48920св13 зазначалося, що головною ознакою, котра відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за ЦПД процес організації трудової діяльності лишається поза його межами, водночас метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує та виконує свою роботу.

Таким чином, підсумовуючи всі ознаки трудового договору, можна визначити умови оформлення з підприємством цивільно-правових відносин:

– особа повинна не отримувати систематично виплати подібні до заробітної плати, а отримувати разові винагороди за конкретну роботу, про що чітко необхідно зазначити в цивільно-правовому договорі;

– особа має виконувати роботу за графіком який не співпадає з правилами трудового розпорядку;

– договірні відносини між сторонами не повинні містити посилання на професію, яка передбачена Національним класифікатором України ДК 003:2010 “Класифікатор професій”, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. №327;

– замовник не має визначати громадянину конкретне місце його роботи, і він не зобов’язаний виконувати правила охорони праці та інші внутрішні положення суб’єкта господарювання на підприємстві, про що також необхідно зазначити в договорі;

– громадянин має виконувати роботу за своїм планом, не виконуючи при цьому систематично доручення посадових осіб замовника, а також обсяг обов’язків підрядника збігався з колом обов’язків за відповідною посадою згідно класифікатора;

– громадянин ні в якому разі не повинен табелюватися на підприємстві або підписувати інші документи внутрішнього обліку підприємства.

Отже, можна зробити висновок, що на сьогодні за наявності знання діючих норм законодавства та тенденцій судової практики можна без надзусиль скласти договір цивільно-правового характеру, який не можна визнати трудовим, та надавати послуги, які за всіма ознаками будуть мати характер цивільно-правових.