Статус викривача корупції визначає не сам факт повідомлення, а джерело інформації

Повідомити про корупцію в Україні може будь-хто. Закон не вимагає ні посади, ні громадянства, ні особливих повноважень. Проте людина, яка зважилася написати до НАБУ чи НАЗК, часто дізнається про несподіване вже після того, як надіслала повідомлення: обіцяний захист від звільнення, безоплатний адвокат і винагорода, що може сягати тисяч мінімальних зарплат, адресовані не їй. Чому двоє людей, які повідомили про одне й те саме правопорушення, можуть отримати принципово різний правовий статус? І від чого залежить, хто з них стане викривачем, а хто залишиться заявником?

Відповідь криється не в змісті повідомлення і не в його цінності для слідства. Законодавство розрізняє цих людей за тим, звідки вони дізналися про порушення. Саме це джерело визначає, які гарантії держава готова надати.

Три умови, без яких викривача немає

Визначення викривача містить стаття 1 Закону України “Про запобігання корупції”. Викривачем є фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою. Але ключова частина визначення стоїть наприкінці: така інформація має стати відомою особі у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності.

НАЗК у своїй базі знань розкладає це визначення на три умови, які мають виконуватися одночасно. По-перше, особа має бути фізичною і переконаною в достовірності інформації. По-друге, повідомлення має містити фактичні дані про можливе правопорушення, вчинене іншою особою, і ці дані мають бути такими, що їх можна перевірити. По-третє, інформація повинна стати відомою саме у зв’язку з однією з перелічених у законі видів діяльності. Якщо бракує хоча б однієї умови, особа, за позицією НАЗК, вважається заявником.

Окремо варто сказати про волонтерів. У тексті статті 1 волонтерська діяльність прямо не названа. Проте закон містить ширше поняття громадської діяльності, і волонтерство природно охоплюється ним. Отже, волонтер, який під час закупівель для війська помітив махінації постачальника чи посадовця, отримує інформацію саме у зв’язку зі своєю громадською діяльністю.

Кого насправді захищає закон

Щоб зрозуміти, чому законодавець провів межу саме по джерелу інформації, треба подивитися на гарантії, які отримує викривач. Майже всі вони розраховані на одну ситуацію: людина викриває систему, від якої сама залежить.

Стаття 53-4 Закону захищає трудові права викривача та його близьких осіб. Закон забороняє відмовляти у прийнятті на роботу, звільняти чи примушувати до звільнення, притягати до дисциплінарної відповідальності, переводити, погіршувати умови праці, відмовляти у підвищенні чи зменшувати зарплату у зв’язку з повідомленням. Заборонені також погрози такими заходами і формально правомірні рішення керівника, які мають вибірковий характер. Якщо викривача все ж звільнили, він підлягає негайному поновленню з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо поновлення неможливе, закон передбачає компенсацію у розмірі середньої зарплати за два роки.

Стаття 53-3 містить широкий перелік прав викривача. Серед них безоплатна правова допомога у зв’язку із захистом його прав, відшкодування витрат на адвоката і судового збору, винагорода у визначених законом випадках, психологічна допомога, звільнення від юридичної відповідальності у визначених законом випадках, а також право отримувати інформацію про стан і результати розгляду, перевірки чи розслідування за своїм повідомленням. Стаття 53 додає ще одну гарантію: викривачі та їхні близькі особи перебувають під захистом держави, і в разі загрози життю, житлу, здоров’ю чи майну до них можуть застосовуватися заходи безпеки.

Уявіть бухгалтерку районної лікарні, яка бачить, як головний лікар проводить закупівлі через знайомого постачальника. Її повідомлення може коштувати їй роботи, кар’єри і спокою в колективі. Саме для таких людей і створено весь цей механізм. Сусід головного лікаря, який помітив новий маєток, ризикує значно менше: його ніхто не може звільнити з посади, якої він не обіймає.

Заявник: статус без спеціальних гарантій

Закон “Про запобігання корупції” не дає визначення заявника. Цей статус виникає з інших норм, і насамперед з статті 60 Кримінального процесуального кодексу. Заявником КПК визнає фізичну або юридичну особу, яка звернулася із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення до органу, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Тут і пояснюється різниця, яку часто сприймають як дивну. Викривачем може бути лише фізична особа, бо його статус прив’язаний до особистої діяльності і особистої вразливості. А заявником може бути і компанія, наприклад, учасник тендеру, який з’ясував, що конкурента допустили до торгів за хабар.

Права заявника за частиною другою статті 60 КПК стосуються процедури. Він може отримати документ про прийняття та реєстрацію своєї заяви, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, подати предмети і документи на підтвердження заяви, а також отримати інформацію про закінчення досудового розслідування. Крім того, стаття 303 КПК дає заявникові право оскаржити бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей до реєстру після отримання заяви, та постанову про закриття кримінального провадження.

Цікаво, що та сама стаття 60 КПК у частині третій прямо розмежовує два статуси. Заявник, який є викривачем, отримує додаткове право: дізнаватися про хід досудового розслідування, розпочатого за його повідомленням, у порядку, визначеному Законом “Про запобігання корупції”. Слідчий або прокурор мають надати таку інформацію не пізніше ніж за 5 днів з дня подання заяви. Тобто заявник дізнається лише про результат, а викривач може стежити за процесом.

Колега і сусід

Різницю найкраще видно на двох ситуаціях, які стосуються одного й того самого посадовця.

Працівник установи під час виконання службових обов’язків з’ясовує, що керівник підрозділу отримує неправомірну вигоду за ухвалення рішень щодо закупівель, і повідомляє про це. Інформація стала йому відома саме завдяки службовій діяльності. Отже, він може набути статусу викривача з усіма гарантіями, від захисту від звільнення до права на винагороду.

Інша людина помічає ознаки можливого незаконного збагачення того самого посадовця: розкішний маєток, дорогі автомобілі, витрати, які не відповідають зарплаті. Вона звертається до компетентних органів. Але інформацію вона отримала як сторонній спостерігач, а не у зв’язку зі своєю діяльністю. Тому вона виступає заявником.

Важливо, що закон не оцінює, чиє повідомлення корисніше. Повідомлення сусіда може стати початком розслідування незаконного збагачення, тоді як повідомлення колеги може виявитися неповним. Проте для визначення статусу значення має не якість інформації, а обставини, за яких людина її отримала. Відмінність між викривачем і заявником полягає не в самому факті повідомлення, а в його джерелі.

Винагорода і пастка службового обов’язку

Найвідоміша гарантія для викривача, грошова винагорода, закріплена у статті 53-7 Закону. Вона має чіткі умови. Викривач повинен повідомити про корупційний злочин, грошовий розмір предмета якого або завдана державі шкода у 5000 і більше разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на час вчинення злочину. Розмір винагороди становить 10% від грошового розміру предмета злочину або шкоди, але не може перевищувати 3000 мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину. Винагорода визначається лише після ухвалення обвинувального вироку суду. Якщо кілька викривачів повідомили різну інформацію про той самий злочин, сума ділиться між ними порівну.

Отже, винагорода доступна лише викривачеві, а не заявникові, і лише у справах про великі корупційні злочини. Сусід, який повідомив про маєток, на неї не претендує, навіть якщо його повідомлення привело до вироку.

Але й для викривача дорога до винагороди виявилася довгою. Механізм запровадили у 2019 році, проте перша виплата відбулася лише в жовтні 2024 року. Як повідомляла ЛІГА:ЗАКОН, її отримав військовослужбовець, який у 2020-2021 роках очолював департамент внутрішнього аудиту Міністерства оборони. У 2021 році він повідомив НАБУ, що йому пропонували неправомірну вигоду у 24 млн гривень. Вищий антикорупційний суд 24 березня 2023 року засудив колишнього заступника керівника департаменту Міноборони до 4,5 року позбавлення волі. Проте спершу ВАКС відмовив викривачеві у винагороді саме тому, що той повідомив про злочин у межах своїх службових обов’язків. Лише 9 листопада 2023 року Апеляційна палата ВАКС у справі № 991/2197/22 задовольнила його скаргу і присудила виплату.

Ця історія показує, де пролягає справжня зона ризику. Визначення викривача прямо вимагає, щоб інформація стала відомою у зв’язку з трудовою діяльністю чи службою. Однак суд першої інстанції вирішив, що людина, для якої виявлення порушень є роботою, винагороди не заслуговує. Апеляційна палата цей підхід не підтримала, і для працівників контрольних підрозділів це принципово: службовий обов’язок повідомити не позбавляє статусу викривача.

Навіть присуджену винагороду довго не було як отримати. Ухвали про виплату виконувалися в загальному порядку стягнення коштів з бюджету, який не враховує специфіки таких виплат. Тому Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді розроблений НАЗК законопроєкт № 14274 про окремий порядок виплати винагороди, про що в грудні 2025 року писав “ПроКадри”. Законопроєкт передбачає, що кошти на винагороди плануватиме і використовуватиме НАЗК. Водночас він додає ще одну умову: викривач має активно сприяти розкриттю злочину. Тобто для винагороди вже буде недостатньо одного лише повідомлення.

Що варто знати тому, хто вирішив повідомити

Для людини, яка має інформацію про корупцію, ця різниця має практичний зміст. Колега, який дізнався про хабар на роботі, отримує захист саме тому, що ризикує роботою, і закон забороняє не лише звільнення, а й вибіркові придирки, переведення та погрози. Тому, повідомляючи, варто прямо зазначити, у зв’язку з якою діяльністю стала відомою інформація: від цього залежить, чи зможе людина згодом послатися на статтю 53-4 у трудовому спорі чи претендувати на винагороду за статтею 53-7.

Сусід, який бачить маєток посадовця, теж має повне право звернутися до НАБУ чи поліції. Його заява так само зобов’язує правоохоронців внести відомості до реєстру, а бездіяльність можна оскаржити до слідчого судді. Але він має розуміти, що діє як заявник: держава гарантує йому процедуру, а не захист від наслідків і не частку від повернутих коштів. Закон захищає не саму сміливість повідомити, а людину, яка ризикує своїм становищем, викриваючи систему, частиною якої є.