Законопроєкт №15488-3 обмежує обшуки без суду, але запроваджує фільтр для заяв про злочини

Невідкладний обшук задумувався як виняток. Стаття 30 Конституції гарантує недоторканність житла і допускає проникнення без судового рішення лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням підозрюваних. Кримінальний процесуальний кодекс відтворив цю формулу в частині третій статті 233. Але за роки дії КПК виняток перетворився на зручний робочий інструмент: спершу зайти, а потім пояснити слідчому судді, чому не можна було почекати. Саме тому питання про межі “невідкладності” давно перестало бути академічним, і саме тому парламент знову взявся за нього.

28 жовтня Верховна Рада підтримала за основу законопроєкт №15488-3 голови комітету з питань правоохоронної діяльності Сергія Іонушаса. За нього проголосували 265 народних депутатів. Документ має повну назву “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення інститутів проведення обшуку у невідкладних випадках, а також реєстрації заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення”. Друга частина цієї назви і є тим нюансом, на який варто дивитися уважніше за першу.

Звідки взявся законопроєкт

Безпосереднім поштовхом стало рішення Європейського суду з прав людини від 10 липня 2025 року у справі “Корнієць та інші проти України”. Суд констатував порушення статті 8 Конвенції, тобто права на повагу до житла, а також статті 13, тобто права на ефективний засіб юридичного захисту.

Цікаво, що ЄСПЛ не дорікав українським слідчим зволіканням. У розглянутих епізодах вони зверталися по ретроспективний дозвіл приблизно протягом 1-2 днів після обшуку. Проблема була в іншому. Оцінку того, чи справді ситуація була невідкладною, робили самі слідчі та прокурори. Судовий контроль запускався з ініціативи слідчого і проходив без участі власника житла. Ухвали слідчих суддів, за висновком Суду, зводилися до загальних фраз, що по суті переписували клопотання слідства. А оскаржити таку ухвалу людина не могла взагалі, бо апеляції на ухвалу про обшук КПК не передбачає. Звідси висновок Страсбурга: у заявників не було адекватних і ефективних гарантій від свавілля, а отже, втручання не відповідало закону.

Історія самої статті 233 теж показова. Влітку 2025 року законопроєкт №12414 звузив підстави для обшуку без ухвали, і частина юристів назвала це прогресивним кроком. Проте менш ніж за 2 тижні, під час повернення повноважень НАБУ і САП законом №13533, формулювання статті, як зазначала Судово-юридична газета, повернули до попередньої редакції. Після цього в Раді зареєстрували базовий законопроєкт №15488 і чотири альтернативні. Комітет рекомендував відхилити всі, крім проєкту свого голови.

Що змінюється в обшуках

Тепер про суть. За описом змін, законопроєкт №15488-3 зачіпає статті 169, 214, 233, 234, 303 і 309 КПК.

Головна новела стосується строку. Чинна редакція частини третьої статті 233 зобов’язує прокурора або слідчого звернутися до слідчого судді з клопотанням про обшук “невідкладно” після проникнення до житла. Слово оцінне, і практика наповнювала його дуже по-різному. Проєкт залишає “невідкладно”, але додає верхню межу: не пізніше 72 годин.

Слідчий суддя, як і зараз, має перевіряти не лише можливість обшуку, а й те, чи справді були підстави заходити без ухвали. Клопотання розглядатимуть не пізніше 3 днів від надходження до суду, і вже за участю власника майна, власника житла або їхніх представників. Суддя має завчасно повідомити їх про дату, час і місце засідання, хоча їхня неявка розгляду не зупиняє.

Окремо врегульовано долю вилученого. Зміни до статті 169 прямо зобов’язують повернути майно, якщо прокурор визнає вилучення безпідставним чи відмовиться погодити клопотання про обшук, а також якщо слідчий суддя відмовить у задоволенні такого клопотання. Для практиків це не дрібниця. Сьогодні майно, вилучене під час невідкладного обшуку, нерідко взагалі не вважається тимчасово вилученим у розумінні КПК, і його можна утримувати без чітких строків.

Нарешті, зміни до статті 309 відкривають апеляційне оскарження ухвал слідчого судді про проведення невідкладного обшуку або про відмову в ньому.

Варто уточнити одне поширене непорозуміння. Недопустимість доказів, отриманих під час обшуку, який не погодив прокурор або не легалізував суд, і знищення отриманої інформації в порядку статті 255 КПК не є новелою проєкту. Ця санкція вже записана в чинній частині третій статті 233. Новим є інше: участь власника, апеляція і механізм повернення майна. І саме ці три елементи прямо відповідають на дефекти, які ЄСПЛ знайшов у справі Корнійця.

Ціна 72 годин

Проте строк у 72 години викликає питання, і їх піднімають правові оглядачі. Альтернативні проєкти пропонували 24 години і навіть 6 годин. Комітет обрав найдовший варіант.

Уявіть звичайну ситуацію. Слідчі зайшли до квартири вночі, вилучили ноутбуки, телефони, документи. Три доби вони мають на те, щоб звернутися до суду. Ще до 3 днів суд має на розгляд. Отже, до тижня людина може жити без своїх речей, не знаючи, чи визнає держава законним те, що з нею зробили. А головне, правоохоронці отримують помітне вікно, щоб оформити й обґрунтувати вже вчинені дії.

Тут проявляється знайома законодавча пастка: верхня межа має звичку перетворюватися на норму. Слово “невідкладно” хоча б теоретично змушувало суддю питати, чому звернулися не одразу. Цифра 72 дає слідству готову відповідь: закон дозволяє. Нагадаю, у справі Корнійця слідчі вкладалися в 1-2 дні. Новий строк формально легалізує паузу, довшу, ніж у тих епізодах, які Страсбург уже розглядав.

Є й асиметрія, яку законопроєкт не усуває. Апеляція відкривається лише на ухвали щодо невідкладного обшуку. Звичайна ухвала про дозвіл на обшук, яку слідчий суддя постановляє без участі власника житла, як і раніше, оскарженню не підлягає. Тобто людина, до якої зайшли без суду, отримає більше процесуальних прав, ніж людина, до якої зайшли з ухвалою, виданою за закритими дверима.

Нюанс, захований у назві

Тепер про головне. Законопроєкт змінює статтю 214 КПК, тобто саму точку входу в кримінальний процес.

Чинна частина перша статті 214 зобов’язує слідчого, дізнавача, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Частина четверта прямо забороняє відмову в прийнятті та реєстрації заяви. Цей автоматизм був свідомим вибором КПК 2012 року. Старий кодекс знав “дослідчу перевірку” і постанову про відмову в порушенні справи, і саме цей фільтр роками слугував інструментом, щоб незручні заяви тихо зникали в шухлядах.

За законопроєктом №15488-3 обов’язок внести відомості до ЄРДР виникатиме після отримання заяви чи повідомлення, які містять “достатні дані” про ознаки кримінального правопорушення.

Зрозуміло, звідки береться ця ідея. Автоматична реєстрація породила індустрію замовних проваджень. Будь-хто міг написати заяву про злочин, якого не було, отримати номер у реєстрі, а далі запускалися обшуки, арешти рахунків і тиск на бізнес. Юристи роками називали статтю 214 інструментом знищення конкурентів. До того ж і Верховний Суд у своїй практиці вже виходив з того, що заява має містити конкретні відомості про правопорушення, а не будь-які твердження заявника.

Але формула “достатні дані” в такому вигляді створює більше питань, ніж розв’язує. Перше: хто оцінює достатність. Відповідь очевидна: той самий слідчий, дізнавач чи прокурор, якому заява надійшла. Друге: за якими критеріями. Описані зміни їх не містять. Цікаво, що ще у 2025 році, коли подібну формулу обговорювали в законопроєкті №12439, Національна асоціація адвокатів пропонувала прив’язати “достатність” до переліку відомостей, які вносяться до реєстру за частиною п’ятою статті 214. Тобто дати посадовцю хоча б формальний чек-лист. Третє: що відбувається із заявою, в якій даних виявилося “недостатньо”. На це питання, як зауважує Інформатор, проєкт не відповідає. Ні строку, ні форми рішення, ні обов’язку повідомити заявника.

Показово, що самі розробники визнають ризик повернення до практики попередніх перевірок, коли реєстрація залежатиме від суб’єктивного трактування змісту заяви. Отже, ризик бачать, але механізму стримування не пропонують.

Фільтр плюс звужене оскарження

Сам по собі фільтр ще не означає свавілля, якщо поруч стоїть ефективний засіб захисту. Сьогодні такий засіб є: пункт перший частини першої статті 303 КПК дозволяє оскаржити слідчому судді бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР. Саме ця скарга роками була головним важелем, яким громадяни змушували правоохоронців хоча б розпочати розслідування.

Законопроєкт змінює і її. Оскаржувати можна буде бездіяльність щодо невнесення відомостей після отримання заяви “з достатніми даними”, а випадки оскарження відмови у внесенні відомостей обмежуються. Тобто достатність оцінює посадовець, а вхід до слідчого судді звужується.

І ось тут варто повернутися до тієї самої справи, якою обґрунтовують реформу. У рішенні “Корнієць та інші проти України” є епізод заявниці Жабо, яка скаржилася на жорстоке поводження під час обшуку її житла. Як описують цей кейс науковці, відомості про жорстоке поводження потрапили до ЄРДР лише через ухвалу слідчого судді. Тобто саме через механізм статті 303, який тепер пропонують звузити. Без нього заява людини про побиття під час обшуку цілком могла б залишитися “недостатньою” в очах колег тих, хто цей обшук проводив.

Найбільше ризикують саме такі заявники. Скарги на дії самих правоохоронців, повідомлення про злочини посадовців, заяви потерпілих, які не мають адвоката і не вміють викласти обставини мовою протоколу. Сильний бізнес із юридичним супроводом свою заяву оформить так, що до “достатності” не причепишся. Людина, яку штовхнули в груди під час нічного обшуку, навряд чи.

Дві реформи в одному документі

Отже, законопроєкт №15488-3 насправді містить дві різні реформи. Перша, щодо обшуків, загалом рухається в напрямку, якого вимагає ЄСПЛ: власник житла отримує місце в судовому засіданні, право на апеляцію і зрозумілий механізм повернення майна. Дискусійним лишається строк у 72 години, але це питання цифри, яку можна виправити.

Друга реформа, щодо реєстрації заяв, має зовсім іншу природу. Вона повертає посадовцю дискрецію, від якої КПК 2012 року свідомо відмовився, і водночас звужує судовий контроль за цією дискрецією. Ці дві зміни йдуть у пакеті, а тому в залі голосування поправки до статті 214 пройшли під прапором захисту прав людини під час обшуків.

До другого читання на столі комітету лежатимуть цілком конкретні питання. Чи отримає поняття “достатніх даних” нормативні критерії, а не лише оцінку посадовця. Чи з’явиться процедура для заяв, визнаних недостатніми: строк, вмотивоване рішення, повідомлення заявника. І чи залишиться в статті 303 повноцінне право оскаржити відмову в реєстрації. Якщо відповіді будуть негативними, вийде парадокс: людина, до якої зайшли без ухвали суду, отримає право оскаржити обшук, але може втратити право на те, щоб її заява про дії тих, хто його проводив, взагалі потрапила до реєстру.