Розумні строки чи повнота судового розгляду: як знайти баланс у кримінальному процесі

Однією з ключових гарантій справедливого кримінального провадження є дотримання розумних строків розгляду справи. Водночас не менш важливою складовою правосуддя є повнота та всебічність судового розгляду.

На практиці ці дві засади кримінального процесу нерідко вступають у певне протистояння.

З одного боку надмірна тривалість розгляду справи може підривати довіру до правосуддя та ставити під сумнів ефективність судового розгляду.

З іншого – прагнення до надмірної процесуальної оперативності іноді призводить до формалізації судового розгляду, коли швидкість розгляду починає переважати над необхідністю ретельного дослідження доказів і належної реалізації сторонами своїх процесуальних прав.

Проблема пошуку балансу між розумними строками та повнотою судового розгляду є особливо актуальною в українських реаліях, де складність кримінальних проваджень, багатотомні матеріали справ, обсяг доказової бази та процесуальна поведінка сторін часто призводить до багаторічного розгляду судових справ.

У таких умовах перед судом постає непросте завдання: забезпечити ефективність процесу, не порушуючи при цьому прав сторін та засад кримінального провадження.

Нормативне підґрунтя принципу розумних строків.

Вимога розгляду кримінального провадження в розумні строки закріплена як у міжнародному, так і в національному праві.

Відповідно до статті 28 Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК України), під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або рішення повинні бути виконані чи прийняті в розумні строки. При цьому розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Частина третя статті 28 КПК України визначає критерії оцінки розумності строків, серед яких:

• складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
• поведінка учасників кримінального провадження;
• спосіб здійснення повноважень слідчим, прокурором та судом.

Таким чином, законодавець прямо визнає, що універсального строку для розгляду справи не існує, оскільки розумність строків завжди оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи.

Разом з тим положення статті 2 КПК України визначають завдання кримінального провадження, серед яких, зокрема, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. Уже на рівні цієї норми простежується необхідність поєднання двох складових: оперативності та повноти.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини), яка застосовується національними судами України як джерело права, задекларовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Пунктом 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Україною 19.10.1973 року, задекларовано, що кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, або при визначенні його права та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Разом з тим, відповідно до підпункту «с» пункту 3 статті 14 вказаного Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожен має право при розгляді будь-якого пред’явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності, серед яких – бути судженим без невиправданої затримки.

Повнота судового розгляду як гарантія справедливості.

Повнота судового розгляду є одним із фундаментальних елементів справедливого судового процесу. Вона передбачає дослідження всіх обставин кримінального провадження, що мають значення для правильного вирішення справ.

Положеннями статті 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

Також сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

У свою чергу стаття 23 КПК України встановлює принцип безпосередності дослідження доказів, згідно з якими суд досліджує докази безпосередньо під час судового розгляду.

Таким чином, ці положення свідчать про те, що суд не може формально обмежитися поверхневим дослідженням матеріалів справи лише з метою пришвидшення процесу, оскільки кожен доказ має бути досліджений у спосіб, що дозволяє суду сформувати переконання щодо обставин кримінального правопорушення.

Особливе значення повнота розгляду має у складних кримінальних провадженнях, пов’язаних із великою кількістю епізодів, значним обсягом доказів, зокрема проведеними судовими експертизами та допитом свідків на стадії судового провадження.

У таких справах прагнення до надмірної процесуальної економії може призвести до серйозних процесуальних порушень прав обвинуваченого.

Однак в останні роки на практиці досягнення балансу між розумними строками та повнотою судового розгляду ускладнюється низкою факторів.

У деяких випадках учасники судового провадження використовують процесуальні механізми не з метою встановлення обставин, а для створення додаткових перешкод для процесуального опонента.

Втім, якщо такі звернення з процесуальними документами до суду є дійсно необґрунтованими та безпідставними, а не коли суд за будь-яку ціну відмовляє у їх задоволенні або залишає без розгляду виключно з метою пришвидшення судового розгляду справи, хоча такі документи були належним чином вмотивовані та мають безпосереднє відношення до встановлення всіх фактичних обставин кримінального провадження.

Не можна також ігнорувати організаційні проблеми судової системи. Перевантаженість судів, нестача суддів, складнощі із забезпеченням явки свідків або проведенням експертиз часто стають причинами затягування судових процесів, за відсутності зловживань з боку сторін.

З іншого боку трапляються ситуації, коли саме суд, прагнучи пришвидшити розгляд справи, фактично обмежує сторони у реалізації їхніх процесуальних прав.

У таких випадках виникає ризик порушення права на справедливий суд, адже принцип розумних строків не може бути використаний як підстава для обмеження фундаментальних прав та процесуальних гарантій.

Баланс як процесуальна стратегія суду.

Знайти баланс між розумними строками та повнотою судового розгляду можливо лише за умови розумного та ефективного керівництва судовим процесом з боку суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов’язок забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку покладається як на державу, так і на сторони провадження, які повинні діяти сумлінно та не допускати необґрунтованого затягування процесу (Vervelé v. Greece, пп. 95-96).

Стаття 321 КПК України покладає на головуючого обов’язок забезпечувати дотримання порядку судового розгляду та керувати судовим засіданням таким чином, щоб були створені умови для повного та об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження.

Водночас суд має запобігати зловживанню процесуальними правами з боку учасників провадження, оскільки КПК України передбачає можливість відмови у задоволенні клопотань, якщо вони спрямовані на затягування процесу або не мають значення для встановлення обставин справи.

Ефективним інструментом забезпечення балансу є також належне планування судового розгляду. Практика свідчить, що чітке визначення послідовності дослідження доказів, узгодження зі сторонами графіку судових засідань та концентрація процесуальних дій дозволяють суттєво скоротити строки розгляду справи без шкоди для його якості.

Ключова роль у забезпеченні балансу між розумними строками та повнотою судового розгляду належить суду. Саме суд повинен організувати процес таким чином, щоб забезпечити ефективне дослідження доказів без створення необґрунтованих процесуальних затримок, і в той же час надати сторонам реалізувати їм їхні права у визначений ними спосіб, без втручання у їхню процесуальну діяльність.

Ефективне управління судовим процесом передбачає, зокрема, чітке визначення порядку дослідження доказів, раціональне планування судових засідань та належний контроль за дотриманням процесуальної дисципліни учасниками провадження.

Водночас суд має діяти обережно, щоб прагнення до процесуальної економії не призводило до обмеження права сторін на представлення своєї позиції в повному обсязі.

Відмова у задоволенні клопотань сторін повинна бути належним чином мотивованою, а будь-які обмеження процесуальних прав – пропорційними поставленій меті.

Особливо важливим є забезпечення рівності сторін у процесі. Суд не повинен створювати ситуації, коли скорочення строків розгляду фактично відбувається за рахунок обмеження права однієї із сторін на представлення доказів або дослідження обставин, які можуть мати істотне значення для справи.

У той час, коли суд взагалі може не втручатись і не обмежувати іншу сторону в подачі та дослідженні своїх доказів з посиланням на фактичні обставини, які вони доводять у кримінальному провадженні відповідно до статті 91 КПК України, а також не вводячи жодних пропорційних і часових інструментів.

При цьому, має місце така негативна тенденція, коли суди додатково обґрунтовують такі свої дії необхідністю дотримання засади розумних строків під час розгляду кримінального провадження, фактично звужуючи судовий розгляд, що ставить сторони кримінального провадження фактично у нерівне становище.

Обмеження можливостей сторони захисту під приводом дотримання «розумних строків».

У практичній діяльності адвоката питання балансу між розумними строками судового розгляду та повнотою дослідження обставин справи нерідко набуває цілком конкретного прояву.

Досить поширеною є ситуація, коли прагнення суду забезпечити оперативність провадження фактично призводить до обмеження процесуальних можливостей безпосередньо сторони захисту.

Зокрема, з практичної точки зору можна спостерігати випадки, коли суд, мотивуючи свої дії необхідністю дотримання розумних строків судового розгляду, обмежує сторону захисту в можливості надати повні пояснення щодо доказів, які досліджуються в судовому засіданні, що стосується як доказів сторони обвинувачення, так і доказів, поданих стороною захисту.

Фактично в таких випадках сторона захисту позбавляється можливості належним чином прокоментувати зміст та суть доказів, звернути увагу суду на їх недопустимість або неналежність, а також обґрунтувати їх значення для встановлення обставин кримінального провадження (стаття 91 КПК України).

Водночас саме можливість сторін надавати пояснення щодо доказів є невід’ємною складовою змагального процесу та одним із ключових інструментів реалізації права на захист.

Принцип справедливого судового розгляду вимагає забезпечення належного балансу між сторонами, що передбачає надання кожній із них реальної можливості представити свою позицію без істотних процесуальних обмежень (UAB Ambercore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania, п. 107).

У цьому зв’язку національні суди зобов’язані належним чином реагувати на релевантні доводи сторін, оскільки їх ігнорування може бути несумісним із вимогами статті 6 Конвенції (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, пп. 305; Cupiał v. Poland, пп. 56-57).

Окрему проблему становить практика встановлення судами так званих «регламентів» чи «обмежень» виступів сторін.

У деяких випадках суд визначає фіксований часовий ліміт для виступів учасників процесу, зокрема під час надання пояснень з приводу суті досліджених доказів, оголошення доводів клопотань, заяв тощо.

На перший погляд, встановлення певного процесуального порядку може мати вигляд  інструменту ефективного управління судовим процесом, однак на практиці такі обмеження нерідко застосовуються формально і без урахування складності кримінального провадження, обсягу матеріалів справи та кількості доказів, які потребують аналізу, вже не кажучи про те, що взагалі встановлення таких «регламентів» не належить до повноважень суду, оскільки не передбачено кримінальним процесуальним законом, зокрема ст. 321 КПК України.

Обмеження часу для таких виступів може призвести до того, що сторона захисту не матиме реальної та повноцінної можливості системно викласти свою позицію та звернути увагу суду на всі істотні аспекти доказів та справи в цілому.

Відтак, у цьому контексті важливо підкреслити, що забезпечення розумних строків кримінального провадження не може виправдовувати обмеження фундаментальних процесуальних прав сторін. Оперативність судового розгляду повинна досягатися насамперед шляхом ефективної організації процесу, а не шляхом скорочення можливостей учасників провадження для реалізації своїх процесуальних прав.

Більше того, надмірне обмеження процесуальної активності сторони захисту має свій зворотний ефект.

Неповне дослідження доводів сторін або формальний підхід до дослідження доказів підвищує ризик ухвалення необґрунтованих судових рішень, що у подальшому призводить до їх скасування судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

У результаті кримінальне провадження фактично триває ще довше, ніж могло б тривати за умов повного та належного розгляду справи судом першої інстанції.

Таким чином, у контексті забезпечення балансу між розумними строками та повнотою судового розгляду важливо пам’ятати, що право на захист не може бути підпорядковане виключно міркуванням процесуальної економії.

Суд, організовуючи судовий розгляд, повинен враховувати не лише необхідність дотримання строків, але й обсяг матеріалів справи, складність доказової бази та реальну потребу сторін у часі для викладення своєї позиції.

Лише за таких умов можна досягнути справжнього балансу між ефективністю кримінального процесу та гарантіями справедливого судочинства.

Підбиття підсумків.

Проблема співвідношення розумних строків та повноти судового розгляду не має універсального вирішення. Вона завжди залежить від конкретних обставин кримінального провадження, складності справи та поведінки її учасників.

Разом з тим, очевидно, що ефективний кримінальний процес не може будуватися виключно на принципі швидкості. Надмірне прагнення до скорочення строків розгляду справи здатне поставити під загрозу саму ідею справедливого суду.

Саме тому ключовим завданням суду є формування розумного процесуального балансу –  такого, за якого кожна сторона має реальну можливість представити свою позицію, а суд, у свою чергу, дослідити всі істотні обставини справи, не допускаючи при цьому невиправданого затягування процесу.

Досягнення такого балансу потребує не лише належного застосування норм КПК України, але й зміни правової культури учасників кримінального процесу. Лише за умов відповідальної процесуальної поведінки сторін та активної ролі суду можна забезпечити справжню ефективність кримінального правосуддя, яке є водночас і швидким, і справедливим.