Судова практика у спорах щодо допоміжних репродуктивних технологій: роз’яснення адвоката

Про сучасні виклики у спорах щодо допоміжних репродуктивних технологій крізь призму судової практики дискутували адвокати під час заходу з підвищення кваліфікації, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ. Лектором виступила Катерина Москаленко, к.ю.н., адвокат, доцент, доцент кафедри цивільного права НнІП КНУ імені Тараса Шевченка, член Центру сімейного права ВША НААУ.

Лектор зауважила, що на сьогодні українські суди розглядають такі категорії справ у спорах про застосування ДРТ:

• 1) про виключення відомостей про батька з актового запису;
• 2) позови споживачів, які не отримали бажаного результату після застосування ДРТ;
• 3) спори щодо постмортальної репродукції.

У форматі питання-відповідь Катерина Москаленко розглянула наступну практику національних судів:

Чи підлягає задоволенню позов про виключення відомостей про батька з актового запису, якщо батько дав згоду на застосування методик ДРТ з власними гаметами подружжя, але не давав згоди на використання гамет донора, які фактично були використані закладом охорони здоров’я? – Постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 344/1962/19

Так. Згода батька на використання для лікування безпліддя донорських ембріонів, має фундаментальне значення для виникнення у нього батьківських прав та обов’язків, адже така методика лікування виключає будь-яку кровну спорідненість батька з дитиною. Повага до людської гідності та свободи волі, лягли в основу рішення відповідного органу про прийняття правового Порядку, який не допускає жодних виключень використати для лікування безпліддя сторін ДРТ, які передбачені розділом V Порядку без відповідної згоди на це пацієнта. Саме тому позивач повинен був бути проінформованим про таку методику лікування для прийняття добровільного рішення стати батьком дитини, яка генетично з ним не пов’язана, що відповідало б статті 8 Конвенції.

Чи потрібно отримувати повторну згоду чоловіка на застосування декількох спроб штучного запліднення? – Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року у справі № 6-27563ск15

Ні. Законодавством не передбачено необхідність надання чоловіком повторної згоди чи декількох згод на здійснення штучного запліднення дружини, тим більше ОСОБА_2 був роз’яснений порядок проведення лікування методом ЕКО та відомо про можливість потреби здійснення не однієї спроби, перш ніж настане вагітність.

Чи може чоловік, який не перебував із жінкою в шлюбі, оспорити своє батьківство і вимагати виключення відомостей про нього як про батька, якщо він дав згоду на застосування ДРТ? – Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 520/12514/18

Ні. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування ДРТ. Закріплення таких правових гарантій захисту прав дитини цілком логічне та обґрунтоване. Якщо чоловік добровільно визнав своє батьківство, знаючи про те, що він не є біологічним батьком, то його права не вважаються порушеними.

За аналогією можливо зробити висновок, що виникнення правовідносин щодо застосування ДРТ між подружжям чи особами, які не перебувають у шлюбі, не повинно зумовлювати підстави для спростування батьківства, оскільки питання надання згоди було погоджено особою, що записана батьком дитини. І в першому, і в другому випадку, особа приймала виважене рішення, і змінити його в судовому порядку вона уже позбавлена можливості.

Чи можна визнати батьківство та внести зміни до актового запису про народження дитини, якщо у справі не проводилась генетична експертиза? – Постанова Верховного Суду у справі № 742/2669/21 від 05 квітня 2023 року

Так. Попри те, що судового-генетична експертиза у цій справі не проводилась, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини. Верховним Судом були враховані такі докази на підтвердження походження дитини від батька: письмова згода відповідача на застосування допоміжних репродуктивних технологій для народження спільної із позивачкою дитини; спільне проживання сторін без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі позивачки; визнання відповідачем факту свого біологічного батьківства у суді першої інстанції.

Чи можна визнати недійсним договір про надання медичних послуг з лікування безпліддя з використанням методів ДРТ та стягнути понесені матеріальні збитки в подвійному розмірі, якщо вагітність не настала? – Постанова Київського апеляційного суду у справі № 760/20309/20 від 22 грудня 2022 року

Ні.Підписавши договір позивачка погодилась з його умовами, вчинила дії, пов’язані з виконанням зобов’язань по договору, що вказує на усвідомлення нею на момент укладення правочину його правової природи та юридичних наслідків. Окрім цього, апеляційний суд враховує неспростовні заперечення представника  клініки про те, що  наявність у позивачки захворювання не виключала можливість її вагітності й виношування дитини; що у клініці знаходяться відібрані ембріони відповідно до умов договору.

Чи є визнання недійсним діагнозу безпліддя належним способом захисту права? – Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 22-ц-20002/11 від 27 квітня 2011 року

Ні. Визнаючи діагноз недійсним, суд не вказав, яка правова норма підлягає застосуванню для цього та не застосував будь-якої правової норми. На думку колегії суддів, встановлений позивачу діагноз та внесений до її медичного документу медичним працівником відповідача, не можна визнавати за правилами недійсності правочинів (ст. 215 ЦК України), оскільки цей документ (діагноз) за своїм змістом не є правочином (ст. ст. 202, 203 ЦК України).

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року № 2801 ХІІ, на який посилається позивач, також не передбачає визнання встановленого діагнозу недійсним (дійсним), як і не передбачає відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок неправильного встановлення діагнозу лікарями в лікарняних закладах.