WIPO Arbitration and Mediation Center: як агенція ООН стала світовим майданчиком для медіації інтелектуальної власності

Є організації, чия історія настільки довга, що складно повірити, наскільки сучасними є їхні щоденні завдання. Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO) веде свій родовід від Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1886-го — документів, підписаних у світі гасових ламп і телеграфу, задовго до появи автомобіля, не кажучи вже про інтернет. Формально як спеціалізована агенція ООН WIPO існує з 1967 року, і сьогодні об’єднує 193 держави-члени з мандатом розвивати збалансовану й доступну міжнародну систему охорони інтелектуальної власності.

Саме тому мене так зачіпає контраст, коли я думаю про підрозділ, якому присвячена ця стаття, — WIPO Arbitration and Mediation Center. Організація зі столітньою конвенційною спадщиною виявилась достатньо гнучкою, щоб у 1994 році створити структуру, яка вже за п’ять років почала вирішувати спори навколо доменних імен в інтернеті — технології, якої не існувало, коли писались засадничі документи самої WIPO. І ще цікавіше: за тридцять з гаком років свого існування центр перетворився з нішевого сервісу для патентних юристів на один із найбільш різнобічних майданчиків медіації у світі, що охоплює буквально все — від суперечок навколо фармацевтичних ліцензій до спорів між музеями щодо прав на зображення експонатів.

У цій статті хочу детально розібрати саме медіаційний аспект роботи WIPO Center: звідки він узявся, які саме категорії спорів охоплює, як виглядає процедура на практиці, і чим цей центр відрізняється від інших великих гравців галузі — ICC та CEDR, — про які я вже писав раніше.

Народження центру: 1994 рік і рішення, ухвалене на випередження

WIPO Center було засновано в 1994 році як адміністративний підрозділ Міжнародного бюро WIPO, за рішенням Генеральної асамблеї організації, ухваленим роком раніше, у 1993-му. Над розробкою перших процедурних документів — WIPO Mediation, Arbitration and Expedited Arbitration Rules — працювала міжнародна група визнаних експертів з арбітражу та інтелектуальної власності разом зі спеціально створеною наглядовою радою, яка згодом трансформувалась у WIPO Arbitration and Mediation Council. Ці правила, а також типові контрактні застереження та угоди про подання спору на розгляд, набули чинності й були опубліковані 1 жовтня 1994 року.

Показово, що вже в момент заснування центр отримав чітко сформульовану місію: пропонувати альтернативи судовому розгляду для приватних сторін комерційних спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю. WIPO Center базується в Женеві, Швейцарія, а з січня 2010 року має додатковий офіс у Сінгапурі, у комплексі Maxwell Chambers — одному з провідних світових хабів для міжнародного вирішення спорів. З 2019 року діє акредитована WIPO Arbitration and Mediation Shanghai Service, яка надає послуги арбітражу й медіації для транскордонних ІВ-спорів безпосередньо в Китаї — деталь, яка сама собою промовисто свідчить про те, наскільки серйозно організація ставиться до географічного охоплення.

Правила центру не залишались незмінними: у 2007 році з’явились WIPO Expert Determination Rules, у 2014-му відбулось велике оновлення, зокрема з увагою до багатостороннього арбітражу та екстреного звільнення від зобов’язань, а з 1 січня 2016 року чинні WIPO Mediation Rules надали сторонам можливість подавати односторонній запит на медіацію навіть за відсутності попередньої угоди про медіацію між ними — крок, який суттєво знижує поріг входу в процедуру для сторони, яка щиро зацікавлена у мирному врегулюванні, але не має формального застереження в контракті.

Найпублічніший продукт центру: доменні спори

Коли говорять про WIPO Center, найчастіше згадують саме цей напрямок — і не випадково, бо він за масштабом суттєво переважає всі інші разом узяті. Наприкінці 1990-х років, коли комерціалізація інтернету породила масове явище кіберсквотингу (недобросовісної реєстрації доменних імен, що збігаються з чужими торговими марками), уряд США звернувся до WIPO з проханням провести консультативне дослідження і виробити рекомендації. У квітні 1999 року WIPO представила свій звіт щойно створеній організації ICANN (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers), рекомендуючи запровадити швидку, ефективну й недорогу адміністративну процедуру вирішення спорів. Рада директорів ICANN ухвалила цю політику — Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy, UDRP — у серпні 1999 року, а вже в жовтні того ж року затвердила й процедурні правила до неї. За місяць, у листопаді 1999-го, WIPO Center став першим акредитованим провайдером послуг з розгляду справ за UDRP, і вже в грудні того ж року отримав першу справу.

Ця перша справа заслуговує окремої згадки як гарна ілюстрація духу часу: скаргу подала World Wrestling Federation щодо домену worldwrestlingfederation.com. За перші дванадцять місяців роботи центр розглянув 1857 справ — цифра, яка на той момент, напевно, здавалась величезною, але виявилась лише початком.

За майже чверть століття існування UDRP-практики WIPO Center сформував унікальний масив прецедентного права: рішення Telstra Corporation Limited v. Nuclear Marshmallows (справа WIPO D2000-0003, лютий 2000 року) досі залишається найбільш часто цитованим прецедентом серед скаржників — попри те, що йому вже більш ніж двадцять п’ять років. Центр систематизував напрацьовану практику у власний довідковий документ — WIPO Jurisprudential Overview, який зараз існує у третьому виданні і безкоштовно доступний онлайн; на нього посилається переважна більшість подань і рішень у справах UDRP, що фактично перетворило адміністративну процедуру на своєрідну систему “прецедентного права” всередині приватного інституту.

Динаміка останніх років показує стабільно високий і навіть рекордний попит: у 2023 році власники торгових марок подали рекордні на той момент 6192 справи за UDRP та національними варіаціями політики, довівши загальну кількість справ з моменту створення UDRP до 67 625. У 2024 році цифра трохи знизилась до 6168 справ, поданих власниками торгових марок із 133 країн — але це все одно другий найактивніший рік в історії UDRP, а мовна географія проваджень (18 мов, від англійської, якою велось 91% справ, до французької, іспанської, китайської і навіть української серед топ-10) добре ілюструє глобальний характер сервісу. А вже 2025 рік знову встановив новий рекорд — 6282 доменних спори, оброблених WIPO. Цікаво, що з усіх справ 2025 року близько 15% було врегульовано сторонами самостійно ще до ухвалення формального рішення — тобто навіть у межах суто адміністративної, здавалося б, процедури елемент добровільного порозуміння відіграє помітну роль.

Я навмисно приділяю доменним спорам стільки уваги, хоча стаття присвячена саме медіаційному аспекту роботи центру: по-перше, це найвідоміша “візитівка” WIPO Center, яку варто пояснити читачеві бодай коротко; по-друге, саме успіх та ефективність цього масового, дешевого й швидкого механізму сформували репутацію, яка потім дозволила центру впевнено розширюватись у бік класичної медіації складніших комерційних ІВ-спорів.

Повний спектр того, що медіює центр

А ось тут починається головна тема статті — і саме тут найчастіше складається хибне враження, ніби WIPO Center займається виключно доменами чи, у кращому разі, патентними ліцензіями. Насправді спектр набагато ширший, і його варто розписати по пунктах, бо кожен із цих напрямків має власну логіку й власну аудиторію користувачів.

Патентні спори. Ліцензійні угоди на патенти, спори про порушення патентних прав, включно зі складними міжнародними ситуаціями, де той самий патент захищений паралельно в кількох юрисдикціях одночасно — саме тут транскордонна природа WIPO Center дає найбільшу практичну перевагу порівняно з національними судами, адже дозволяє врегулювати весь спір в одному процесі, а не судитись окремо в кожній країні.

Спори щодо торгових марок. Це не лише доменні імена — WIPO Center адмініструє й класичні комерційні суперечки: угоди про співіснування торгових марок (coexistence agreements), коли дві компанії з однаковими чи схожими брендами домовляються про розподіл ринків або сфер використання, а також прямі конфлікти між власниками схожих знаків на різних територіях.

Авторське право. Спори видавців, розробників програмного забезпечення, представників індустрії розваг — кіно, музики, відеоігор — навколо ліцензування творів, розподілу роялті, використання контенту на нових платформах.

Інформаційні технології та програмне забезпечення. Ліцензійні угоди на ПЗ, суперечки навколо розробки на замовлення, аутсорсингу ІТ-послуг — категорія, що останніми роками зростає особливо швидко разом із загальним розвитком технологічного сектора.

Фармацевтика та науки про життя. Окремий і доволі великий напрямок — приблизно 15% усього кейслоуду центру за оцінками останніх років. Сюди входять ліцензійні угоди, дистриб’юторські контракти на фармацевтичну продукцію, суперечки навколо клінічних розробок і досліджень. Саме в цій категорії лежить один із найпоказовіших прикладів роботи центру, до якого ми ще повернемось нижче.

Дослідницькі та науково-технічні угоди (R&D agreements). Спори між компаніями, університетами чи дослідницькими інститутами щодо умов спільних розробок і розподілу прав на результати досліджень — категорія, яка природно перетинається з фармацевтичною та технологічною.

Промислові зразки та дизайн. Суперечки навколо реєстрації та використання промислових зразків, що традиційно менш публічні за патентні чи брендові спори, але не менш економічно значущі для галузей на кшталт моди чи промислового дизайну.

Мистецькі та культурні інституції. WIPO Center окремо виділяє музеї й культурні організації як категорію користувачів своїх послуг — авторські права на зображення експонатів колекцій, ліцензування репродукцій, права на використання архівних матеріалів.

Технологічні стандарти й телекомунікації. Ширша категорія за межами класичного ІВ, куди потрапляють суперечки навколо патентів, суттєвих для стандартів (standard-essential patents), і питань FRAND-ліцензування в телекомунікаційній галузі.

Спори, скеровані судами (court referrals). Окрема й дедалі важливіша категорія: національні суди по всьому світу все частіше самі рекомендують чи прямо скеровують сторони ІВ-спорів до WIPO Center замість тривалого судового розгляду. Це не абстрактна тенденція — саме так свого часу почалась одна з найпоказовіших медіацій центру, до опису якої ми переходимо.

Кейс, що показує механіку зсередини: спір навколо антитіла

Щоб не залишати опис суто абстрактним, варто детально розібрати один реальний приклад — біотех-спір, докладно розписаний самим центром у його матеріалах і в спеціальному епізоді подкаста WIPOD, присвяченому саме цій справі.

Французька і німецька компанії уклали угоду про співпрацю з розробки людського антитіла для лікування важкого захворювання. Через кілька років після початку співпраці французьку компанію придбала американська корпорація. Невдовзі німецька сторона звинуватила нового власника французького партнера у затримці належних виплат за угодою і подала позов про порушення договору до окружного суду США. Американська корпорація відповіла зустрічним позовом. Судовий процес тривав понад рік — аж поки суддя сам не запропонував сторонам спробувати медіацію. Сторони погодились і подали спільний запит до WIPO Center.

Далі почалась процедурна частина, яка добре ілюструє, як центр працює на практиці. Сторони не змогли самостійно домовитись про кандидатуру медіатора, тож спрацював стандартний механізм за WIPO Mediation Rules: центр запропонував список із п’яти кандидатів із докладними профілями та кваліфікацією, а сторони мали сім днів на те, щоб проранжувати їх чи викреслити неприйнятних — мовчання прирівнювалось до згоди на всіх запропонованих. У підсумку обрали американського юриста, фахівця з інтелектуальної власності з великим досвідом медіації. Після призначення медіатор разом зі сторонами встановив графік подання коротких викладів позицій, інтересів та аргументів кожної сторони.

У процесі активно використовувались кокуси — закриті зустрічі медіатора з однією стороною окремо. За поясненнями представниці WIPO Center, така техніка дає сторонам час на роздуми, дозволяє озвучити те, про що незручно говорити при опонентові, і дає медіатору додаткові інсайти для пошуку рішення. Стиль медіатора поєднував фасилітативний і оцінний підходи — тобто він не лише допомагав сторонам структурувати розмову навколо інтересів, а й, де це було доречно, ділився власною оцінкою сильних і слабких сторін позицій. Спір урегулювали протягом шести місяців від початку медіації — суттєво швидше, ніж могла б тривати перспектива багаторічного судового процесу в кількох юрисдикціях, і, що не менш важливо, з опцією подальшої співпраці між сторонами, яку зберегти після виграшу чи програшу в суді було б набагато складніше.

Цей приклад добре показує головну відмінність медіації від судового процесу, яку я підкреслюю в кожній своїй статті на цю тему: суд може визначити, хто правий за буквою контракту, але лише медіація дає сторонам шанс зберегти саму можливість подальшої спільної роботи.

Як виглядає процедура для тих, хто звертається вперше

Тим, хто ніколи не мав справи з інституційною медіацією, корисно розуміти базову механіку процесу за WIPO Mediation Rules, а не лише абстрактний опис “сторони домовляються за допомогою нейтральної особи”.

Процедура зазвичай ініціюється спільним поданням сторін (Request for Mediation) або, з 2016 року, одностороннім запитом однієї зі сторін — у такому разі центр звертається до іншої сторони з пропозицією приєднатись до процесу. Центр допомагає сторонам обрати медіатора зі своєї бази, яка налічує понад 2000 практиків і експертів із понад ста юрисдикцій, зі знаннями в галузях патентів, торгових марок, авторського права, промислових зразків та інших форм інтелектуальної власності. Якщо сторони не можуть узгодити кандидатуру самостійно, центр пропонує список претендентів, як це сталось у щойно описаному біотех-кейсі.

Сама медіація — процедура повністю конфіденційна і недирективна: медіатор не ухвалює рішення, а допомагає сторонам знайти власне. Угода, досягнута в результаті, має для сторін контрактну силу. Центр адмініструє й фінансовий бік процесу — розрахунок і розподіл витрат, гонорари медіатора — знімаючи із самих сторін організаційний тягар. Якщо медіація не приводить до врегулювання, WIPO Rules передбачають можливість плавного переходу до арбітражу в межах тієї самої організації, без необхідності починати процес пошуку нового форуму з нуля — деталь, яка робить WIPO чи не єдиною серед профільних ІВ-інституцій, що пропонує таку наступність.

Свіжа статистика: портрет медіаційної роботи центру сьогодні

За офіційними даними центру щодо 2024 року, у межах процедур за WIPO ADR Rules (об’єднана категорія медіації та інших форм ADR, відмінних від арбітражу й доменних спорів) було подано 287 справ, що охоплюють широкий спектр напрямків ІВ: авторське право й цифровий контент склали 48% усіх справ, торгові марки — 29%, патенти — 10%. Основні галузі бізнесу, задіяні в цих спорах, — креативні індустрії (колективне управління правами, відеоігри й кіберспорт, розважальна індустрія, програмне забезпечення), інформаційно-комунікаційні технології (зокрема суттєві для стандартів патенти й FRAND-питання в телекомунікаціях), науки про життя (біотехнології та фармацевтика), індустрія моди (люксові товари) та R&D і “зелені” технології.

Особливо показова динаміка: за останні п’ять років центр зафіксував зростання на 700% кількості спорів щодо авторського права й цифрового контенту, включно зі справами, які подають користувачі та правовласники проти онлайн-платформ і пошукових систем — красномовне свідчення того, наскільки швидко змінюється структура попиту разом із самою цифровою економікою.

Окремої згадки заслуговує згадана вище Шанхайська служба: у 2024 році вона провела 48 медіацій — на 30% більше, ніж роком раніше, — переважно за справами, скерованими вищими народними судами Шанхаю, Фуцзянь, Хайнаню, Гуандуну, а також Чунціну й Сичуані, співпраця з якими розпочалась саме у 2024-му. Центр також уклав нові угоди про співпрацю зі спеціалізованим судом з питань інтелектуальної власності Федерального трибуналу адміністративної юстиції Мексики та з Міжнародним судом і центром вирішення спорів Катару (QICDRC) — обидва приклади показують, наскільки активно центр розбудовує мережу партнерств із національними судовими системами по всьому світу, а не лише чекає на прямі звернення сторін.

Ще одна масштабна, хоч і менш публічна лінія роботи — WIPO ADR Co-administration Program, спільна програма з відомствами інтелектуальної власності та авторського права різних країн: у 2024 році в її межах центр підтримав врегулювання 559 спорів, що на 53% більше порівняно з попереднім роком.

Якщо ж повернутись до довгострокової статистики власне медіаційних справ (без доменних спорів), центр стабільно фіксує показник успішного врегулювання на рівні близько 70% — цифра, яка узгоджується із загальносвітовою практикою провідних медіаційних інституцій і яку я вже наводив у статтях про CEDR і ICC.

Місце WIPO серед інших великих гравців галузі

Якщо порівнювати WIPO Center із двома іншими інституціями, про які я вже писав, — CEDR та ICC International Centre for ADR, — різниця в позиціонуванні виявляється доволі чіткою.

CEDR — центр із дуже конкретним британським корінням, глибоко вплетений у систему англійського цивільного процесу та її прецедентне право; його історія — це історія системної роботи із судами Англії й Уельсу, аж до впливу на самі Правила цивільного процесу. ICC International Centre for ADR — навпаки, найбільш “генералістський” і географічно розпорошений гравець без прив’язки до жодної конкретної галузі, що природно випливає з природи самої Міжнародної торгової палати як об’єднання всього світового бізнесу.

WIPO Center посідає між ними особливе місце: це єдина з трьох інституцій із по-справжньому вузькою предметною спеціалізацією — виключно інтелектуальна власність і суміжні технологічні та творчі індустрії. Але водночас це єдиний із трьох центрів, що має настільки масовий, майже “побутовий” продукт, як доменні спори — сервіс, яким користуються не лише великі корпорації, а й малий бізнес, індивідуальні підприємці та навіть приватні особи, які захищають власне ім’я чи невеликий бренд від кіберсквотингу. Жоден інший центр із розглянутих раніше не може похвалитись подібним поєднанням вузької експертної спеціалізації в комерційній медіації та водночас масового, практично роздрібного сервісу для вирішення побутових на перший погляд, але економічно значущих конфліктів.

Для бізнесу практичний висновок доволі прямолінійний: якщо спір стосується патенту, торгової марки, авторського права чи будь-якого іншого об’єкта інтелектуальної власності — WIPO Center, найімовірніше, буде природним першим вибором, незалежно від того, йдеться про масовий доменний спір чи складну багатомільйонну медіацію навколо ліцензійної угоди у фармацевтиці.

Найбільше вражає в цій історії те, наскільки послідовно організація, заснована на дипломатичних конвенціях кінця дев’ятнадцятого століття, зуміла не просто дожити до епохи інтернету, а й стати одним із головних архітекторів правосуддя саме для цієї нової реальності. WIPO Center — це не музей дипломатичних досягнень минулого, а живий, постійно зростаючий інститут: за одне-єдине останнє п’ятиріччя кількість спорів довкола авторського права й цифрового контенту зросла всемеро, з’явились нові категорії справ на кшталт FRAND-ліцензування чи спорів про права на зображення музейних колекцій, а мережа партнерств із національними судами продовжує розширюватись на нові країни й континенти.

Саме цю здатність поєднувати столітню репутацію нейтрального й авторитетного форуму з постійною готовністю адаптуватись до нових технологічних і галузевих реалій я вважаю головним уроком історії WIPO Center — і уроком, актуальним далеко за межами вузької сфери інтелектуальної власності. Організація, яка колись домовлялась про охорону промислових зразків у світі парових машин, сьогодні медіює спори про права на відеоігри й алгоритми штучного інтелекту — і робить це так само методично, як робила все попереднє століття.