Законопроєкт №14005: цифровізація чи автоматизація безправ’я

7 квітня 2026 року 250 народних депутатів проголосували за закон, який під гаслом цифровізації виконавчого провадження фактично створив безпрецедентну для Європи систему автоматичного обмеження майнових прав мільйонів громадян — без окремого судового рішення на кожну санкцію, без порогу мінімальної суми боргу, без винятків для учасників бойових дій чи внутрішньо переміщених осіб. Це не перебільшення — це буквальний зміст закону, підтверджений висновками власних експертів Верховної Ради. Головне науково-експертне управління парламенту ще у вересні 2025 року чесно написало: більшість положень законопроєкту спрямовані на обмеження прав боржників, а не на цифровізацію. Але 250 кнопок було натиснуто. Закон готується на підпис Президенту.

Щоб зрозуміти, що відбувається, треба прочитати не заголовки, а статті. Не прес-релізи Мін’юсту, а висновки їхніх же колег з Головного юридичного управління. Не Facebook-пости, а Конституцію.

Що насправді ухвалила Рада: анатомія закону

Повна назва — «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення виконавчого провадження через цифровізацію». Ініціатор — Андрій Мотовиловець (фракція «Слуга народу»), 29 співавторів — усі з тієї ж фракції. Реєстрація — 4 вересня 2025 року. Перше читання — 4 листопада 2025-го (236 голосів «за»). Друге читання та прийняття в цілому — 7 квітня 2026-го (250 голосів «за»).

Закон вносить зміни до 12 законодавчих актів: Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, законів «Про дорожній рух», «Про нотаріат», «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про депозитарну систему України», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», «Про державну реєстрацію юридичних осіб», «Про виконавче провадження», «Про ринки капіталу», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Суть — не просто «автоматичне зняття арешту після оплати», як стверджує заступник міністра юстиції Андрій Гайченко. Суть — створення тотальної цифрової інфраструктури обмежень. Ось що робить закон конкретно:

Нова стаття 39¹ Закону «Про виконавче провадження» перетворює Автоматизовану систему виконавчого провадження (АСВП) із технічного інструменту обліку на суб’єкт прийняття рішень: автоматичний розподіл виконавчих документів, автоматична взаємодія з банками та реєстрами, автоматичне перерахування коштів, автоматичне формування повідомлень про погашення. Зміни до статті 34 Закону «Про дорожній рух» зобов’язують сервісні центри МВС перевіряти власника в Єдиному реєстрі боржників (ЄРБ) і відмовляти в перереєстрації або знятті з обліку автомобіля, якщо особа — боржник. Зміни до статей 38, 49, 55 Закону «Про нотаріат» зобов’язують нотаріуса перевіряти відчужувача/заставодавця в ЄРБ і відмовляти в посвідченні будь-яких договорів відчуження чи застави нерухомості. Зміни до статей 59 та 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачають автоматичний арешт коштів (включаючи електронні гроші) та зупинення операцій за рахунками. Банки зобов’язані надавати виконавцям детальну інформацію про рахунки, залишки, операції — фактично масове розкриття банківської таємниці через АСВП. Зміни до статей 10, 24, 27 Закону «Про державну реєстрацію речових прав» інтегрують реєстр прав із ЄРБ і передбачають відмову в реєстрації права власності, якщо власник у реєстрі.

Усе це відбувається автоматично. Людина дізнається про блокування post factum. Окремого судового рішення на кожен вид обмеження не потрібно — достатньо первинного рішення суду про стягнення боргу і потрапляння до ЄРБ.

Що сказали експерти Ради: висновки, які проігнорували

Головне науково-експертне управління Верховної Ради — інституційний мозок парламенту — у висновку до першого читання від вересня 2025 року прямо зазначило:

«Частина його положень спрямовані на обмеження прав боржника у розпорядженні належним йому майном, коштами та цінними паперами у зв’язку з внесенням його до Єдиного реєстру боржників як боржника у виконавчому провадженні, що навряд чи безпосередньо пов’язано з цифровізацією виконавчого провадження».

Управління вказало: назва законопроєкту не відповідає змісту. Термін «цифровізація» не розкритий і не використовується в тексті самого проєкту. Більшість положень — це нові обмеження прав, а не технологічна модернізація. Висновок — «управління висловлює зауваження». У парламентській практиці це найм’якша форма професійної незгоди.

Головне юридичне управління ВРУ (зауваження від 3 квітня 2026 року до другого читання) — завізувало порівняльну таблицю із зауваженнями. Це означає: юристи Ради не повністю підтримали текст закону. Вони рекомендували прийняти «з урахуванням зауважень управління». Зауваження не були враховані повністю — закон прийняли без суттєвих змін.

Комітет з питань цифрової трансформації (висновок від 4 листопада 2025 року) — не просто підтримав, а рекомендував врахувати зауваження та пропозиції. Тобто навіть профільний комітет із цифровізації бачив проблеми.

Головний комітет — Комітет з питань правової політики (голова Денис Маслов) — рекомендував прийняти. Доповідач у другому читанні — Ігор Фріс. Антикорупційна експертиза зауважень не виявила. Висновок щодо європейської інтеграції від 7 квітня 2026 року стверджує, що закон «не суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням». Але це формальна оцінка відповідності зобов’язанням — не аналіз конституційності чи пропорційності.

Хто голосував проти і що говорив із трибуни

Фракція «Батьківщина» стала єдиною, що проголосувала проти. Лідерка фракції Юлія Тимошенко з трибуни Верховної Ради заявила:

«Цей законопроєкт передбачає, що під час війни за борги можна забрати в людини єдине житло».

«Аморально перетворювати українців, які збідніли та втратили майно під час несправедливої війни, на безхатьків».

«Якщо людина або підприємство має хоча б гривню боргу — вона автоматично потрапляє в реєстр боржників, і їй заблокують рахунки та майно без суду та слідства».

Тимошенко окремо вказала на асиметрію: для комерційних банків передбачено винятки — їхні активи не блокуватимуться. Вона пообіцяла організувати суспільство для петиції до Президента з вимогою вето.

Голова Комітету з правової політики Денис Маслов парирував: «Стаття 48 чинного закону про виконавче провадження передбачає, що єдине житло і зараз може бути стягнуте з боржника, якщо сума боргу перевищує 20 мінімальних зарплат. Законопроєкт №14005 жодним чином цих положень не змінює». Це правда — але лише частина правди.

Київська міська рада 27 березня 2026 року офіційно звернулася до парламенту з закликом не підтримувати законопроєкт. Депутатка Алла Шлапак: «Прийняття цього законопроєкту в запропонованій редакції може призвести до масового виселення тисяч людей, що порушує основоположні права людини та суперечить принципам соціальної держави». Київрада вказала на ризики для пенсіонерів та ВПО, відсутність балансу між ефективністю стягнення та захистом прав.

Юристи діляться навпіл: хто бачить загрозу, а хто — маніпуляцію

Адвокатська спільнота розділилася. Це рідкісний випадок, коли фахові юристи дають діаметрально протилежні оцінки одного тексту.

Адвокат Ігор Ясько (керуючий партнер ЮК WINNER, кандидат юридичних наук) у коментарі Факти ICTV: «Законопроєкт №14005 — це потужний крок до автоматизації стягнення боргів, який, однак, істотно обмежує юридичний захист для громадян на ранньому етапі арешту». Він попередив: помилки в ЄРБ можуть заблокувати чесні угоди, навіть дрібний борг блокує все майно, оскарження — процедура без гарантій швидкого реагування. Людину фактично «вимикають із ринку нерухомості» без реального судового перегляду.

Адвокат Ростислав Кравець назвав законопроєкт «дивним» і зазначив, що це третя спроба протягти майже тотожний текст — попередня версія (законопроєкт №9363, зареєстрований Кабміном у 2023 році) була провалена в другому читанні. «Цей законопроєкт майже нічого спільного не має з цифровізацією виконавчого провадження. Він спрямований виключно на задоволення потреб кількох людей, які займаються колекторською діяльністю».

Андрій Авторгов, голова Секції виконавців Асоціації правників України (АПУ), ще на стадії попередньої версії поставив під сумнів, чи є це реальною «цифровою революцією», а не «латанням законодавчих дірок».

Тетяна Рабко, заступниця голови Комітету НААУ з питань електронного судочинства, 20 березня 2026 року провела аналітичну лекцію у Вищій школі адвокатури — зосередилась на викликах, хоча без різкої критики.

З іншого боку — адвокатка Альона Мічуріна (PRAGNUM) у коментарі LB.ua закликала знизити градус: «Багато з того, що зараз подають як новацію, насправді існує вже давно». Вона назвала твердження Тимошенко про позбавлення майна за 1 гривню маніпулятивними. Адвокат Іван Залізняк (Arzinger) підтвердив: арешт навіть за 1 гривню можливий і зараз, жодних нових повноважень для виконавців закон не створює. Адвокат Данило Трясов (LESHCHENKO & PARTNERS) наголосив: мета — виконання зобов’язань перед Радою Європи, бо невиконання судових рішень порушує статтю 6 ЄКПЛ.

Правда, як завжди, складніша за обидві позиції. Формально закон дійсно не створює нових підстав для стягнення. Але він створює нову інфраструктуру — автоматичну, тотальну, без порогів і винятків — яка робить існуючі обмеження радикально ефективнішими. Це як різниця між правом поліції зупинити вас на дорозі і встановленням камер на кожному перехресті з автоматичним штрафуванням: формально повноваження ті самі, а реальність — інша.

Конституційний конфлікт

Найсерйозніша правова проблема — потенційна неконституційність. Ось конкретні колізії.

Стаття 41 Конституції («Право приватної власності є непорушним… Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду»). Конституційний Суд у рішенні від 11 листопада 2004 року №16-рп/2004 витлумачив: непорушність означає «невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном». Законопроєкт №14005 створює механізм, де автоматичне блокування всього майна (нерухомість, автомобіль, рахунки, цінні папери) відбувається без окремого судового рішення на кожен об’єкт. Штраф 500 гривень блокує квартиру вартістю мільйони — це порушення принципу пропорційності, визнаного і КСУ, і ЄСПЛ.

Стаття 47 Конституції («Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду»). Закон формально не скасовує захист єдиного житла — стаття 48 Закону «Про виконавче провадження» залишає поріг у 20 мінімальних зарплат (160 000 грн), нижче якого стягнення на житло не звертається. Але критики вказують на «пастку»: автоматична заборона відчуження → блокування рахунків → неможливість погасити борг іншим шляхом → зростання боргу → перевищення порогу → стягнення на житло. Автоматизована система не здатна оцінити, чи є об’єкт єдиним житлом, чи проживають у ньому діти.

Стаття 55 Конституції («Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді»). Автоматизований арешт відбувається без попереднього повідомлення боржника. Людина дізнається post factum — коли рахунки вже заблоковані. Право на судовий захист стає реактивним, а не превентивним.

Критична деталь: стаття 64 Конституції прямо забороняє обмеження прав за статтями 47 та 55 навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Тобто право на житло та право на судовий захист є абсолютними — вони не підлягають обмеженню ні за яких обставин. Автоматизована система, яка де-факто обмежує обидва ці права, потенційно порушує цю конституційну гарантію.

Є й колізії з галузевим законодавством. Стаття 321 Цивільного кодексу (непорушність права власності) вимагає, щоб обмеження здійснювалося «у випадках і в порядку, встановлених законом» — автоматизм не є таким «порядком». Стаття 33 Закону «Про іпотеку» передбачає звернення стягнення лише на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або договору — автоматичне блокування створює паралельний механізм, який може конфліктувати з правами іпотекодержателя. Статті 35–37 того ж закону вимагають 30-денного попереднього повідомлення іпотекодавця перед зверненням стягнення — автоматична система ігнорує цю вимогу. Стаття 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначає банківську таємницю, а стаття 62 дозволяє розкриття таємниці виконавцям на їхню письмову вимогу щодо конкретних рахунків. Автоматична взаємодія АСВП з банками — це фактично масове розкриття банківської таємниці для 8 мільйонів записів у реєстрі без індивідуальних запитів.

Пастка для соціальних виплат: система не розрізняє гроші

Це, мабуть, найгостріша практична проблема. Стаття 73 Закону «Про виконавче провадження» містить перелік із 14 категорій коштів, на які не може бути звернено стягнення: допомога у зв’язку з вагітністю та пологами, одноразова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, грошова допомога при інвалідності або загибелі військовослужбовця, щомісячна допомога через радіоактивне забруднення та інші. Частина 2 тієї ж статті додатково захищає грошову допомогу, пов’язану з протезуванням учасників бойових дій, та благодійну допомогу для УБД. Стаття 70 обмежує розмір відрахувань: не більше 20% із зарплати за загальним правилом, 50% — за аліментами та шкодою здоров’ю.

Проблема: автоматизована система технічно нездатна розрізнити соціальні виплати від інших надходжень на банківському рахунку. Коли АСВП автоматично блокує кошти, вона не перевіряє, чи захищені ці кошти за статтею 73. Пенсії, допомоги на дітей, виплати ВПО, допомога учасникам бойових дій — все може бути заблоковано автоматично. Це вже є масовою проблемою в Україні — численні скарги громадян на арешт рахунків із соціальними виплатами. Законопроєкт посилює цю проблему замість того, щоб вирішити її.

В Україні не існує законодавчого механізму «захищеного рахунку» для соціальних виплат, на який не можна накласти арешт. Це системна прогалина, яку закон не заповнює. Для порівняння: в Німеччині існує P-Konto (Pfändungsschutzkonto) — спеціальний захищений рахунок із автоматичним захистом €1 559,99 на місяць (з липня 2025 року), плюс додаткові суми на кожного утриманця. У Франції solde bancaire insaisissable — несписувана сума на рівні мінімальної соціальної допомоги (близько €607,75 на місяць) — залишається на рахунку після будь-якого арешту автоматично. В Естонії — мінімальна несписувана сума на рівні мінімальної зарплати плюс третина мінімальної зарплати на кожного утриманця, а доходи нижче прожиткового мінімуму стягуються не більш як на 20%.

Що насправді вимагав ЄС: Step 3.8 і його тлумачення

Закон має позначку «євроінтеграційний» і прив’язаний до Кроку 3.8 (Step 3.8) в Розділі 3 (Судова система) додатку до Рішення Ради ЄС 2024/1447 від 14 травня 2024 року, яким затверджено Україноплан (Ukraine Plan) у рамках Регламенту (ЄС) 2024/792 (Ukraine Facility).

Що конкретно вимагав ЄС? Звіт Єврокомісії про розширення 2024 року щодо України сформулював: «У відповідності до Україноплану, прийняти закон про виконання судових рішень щодо грошових та негрошових зобов’язань та подальшу цифровізацію виконавчого провадження; запустити систему збору даних про виконання судових рішень». Сам текст Україноплану говорить: система «суттєво покращиться через додатковий персонал, цифровізацію та нове обладнання», що «суттєво зменшить відставання в системі, покращить виконання судових рішень та підвищить підзвітність і доброчесність».

Ключове: ЄС вимагав цифровізації, прозорості та ефективності виконавчого провадження. ЄС не вимагав конкретної моделі автоматичного арешту всього майна через інтегровані реєстри без порогів і винятків. Різниця між «цифровізуйте виконавче провадження» і «створіть автоматизовану машину обмеження прав» — колосальна.

Невиконання цього індикатора у Q2 2025 (разом із індикатором доброчесності суддів) коштувало Україні приблизно €700 мільйонів пропущених платежів. Консорціум RRR4U зафіксував: у 2025 році Україна не виконала 15 індикаторів Ukraine Facility на загальну суму майже €4 мільярди. Це пояснює політичну мотивацію: 6 жовтня 2025 року заступник міністра юстиції Олександр Банчук і голова Генерального директорату розширення Єврокомісії Бенуа Меснар обговорювали саме Step 3.8. Банчук тоді говорив про «прозорість і зручність для громадян» — не про автоматичні арешти. Попередник закону — законопроєкт №9363 (Кабмін, 2023) — був провалений Радою саме через суспільний спротив. №14005 — його реінкарнація з косметичними змінами.

У березні 2026 року ЄС передав Україні перелік 11 законів, необхідних для отримання кредиту в €4 мільярди. Закон про виконавче провадження — серед них. Фінансовий тиск очевидний.

Чого не існує в жодній країні ЄС

Жодна країна Євросоюзу не має системи з таким обсягом автоматичних обмежень прав, як закон №14005.

Німеччина має Schuldnerverzeichnis (реєстр боржників), але він — суто інформаційний. Не запускає автоматичних арештів. Доступ — лише за наявності законного інтересу. Записи зберігаються 3 роки і видаляються після погашення боргу. Банківські рахунки захищені через P-Konto. Дитячі виплати (Kindergeld), допомога на дітей (Kinderzuschlag), соціальні виплати явно виключені зі стягнення.

Франція має FICOBA (Національний файл банківських рахунків) — це реєстр рахунків, але він не містить інформації про залишки чи транзакції. Виконавці (комісари юстиції) можуть звертатися до FICOBA лише за наявності виконавчого документа (статті L.152-1 та L.152-2 Кодексу цивільного виконавчого провадження). Усі виконавчі дії контролює спеціалізований суддя з виконання (Juge de l’Exécution / JEX) — «гарант балансу між правом кредитора на оплату та повагою до фундаментальних прав боржника». Конституційна Рада Франції відхилила запропонований централізований «позитивний кредитний файл» як потенційне вторгнення в приватність.

Естонія — одна з найцифровізованіших країн світу — має електронну систему e-arest для взаємодії між банками та виконавцями. Але доступ до системи дозволений лише щодо осіб з відкритими виконавчими провадженнями — виконавці не можуть робити запити щодо довільних осіб. Перелік доходів, захищених від стягнення (§§131–132 Кодексу виконавчого провадження), включає 11+ категорій: державна сімейна допомога, допомога по безробіттю, компенсація за тілесні ушкодження, допомога репресованим тощо.

Регламент ЄС 655/2014 (Європейський наказ про збереження коштів на рахунках — EAPO) — єдиний загальноєвропейський інструмент — застосовується лише в транскордонних справах, видається судом на підставі конкретних тестів (periculum in mora, fumus boni iuris), явно виключає суми, необхідні для забезпечення прожиткового мінімуму боржника, і передбачає право оскарження та відповідальність кредитора за необґрунтований наказ.

Практика ЄСПЛ однозначна. У справі Rousk проти Швеції (2013) суд визнав порушенням статті 1 Протоколу №1 та статті 8 Конвенції продаж житла боржника для стягнення порівняно невеликого податкового боргу, поки тривали апеляційні процедури. ЄСПЛ встановив: держави зобов’язані забезпечити процесуальні гарантії пропорційності; доходи та ліквідні активи мають стягуватися перш ніж нерухомість (принцип черговості). У справі Zehentner проти Австрії (2009) суд підтвердив: виконавче провадження повинно забезпечувати адекватну можливість оскарження виконавчих заходів. Автоматизована система без індивідуальної оцінки — це потенційне порушення.

Що далі: між вето та підписом

Закон прийнято. Він готується на підпис Президенту. Тимошенко обіцяє організувати петицію за вето. Київрада вже офіційно проти. Але 250 голосів «за» — це конституційна більшість; якщо Президент накладе вето, Рада може подолати його тією ж кількістю голосів.

В своєму аналізі, опублікованому на SPILNO, я пропонував п’ять конструктивних поправок до другого читання, жодна з яких не була врахована: мораторій для ВПО та УБД на час воєнного стану плюс 6–12 місяців; посилення захисту єдиного житла — стягнення лише за окремим рішенням суду; мінімальний поріг боргу для автоматизації (50–100 неоподатковуваних мінімумів); обов’язкова судова перевірка пропорційності для найсуворіших санкцій; обов’язкова медіація для комунальних боргів.

В Україні понад 8 мільйонів записів у Єдиному реєстрі боржників. 1,4 мільйона з них — з початку повномасштабного вторгнення. Заборгованість населення за ЖКП — 106,6 мільярда гривень станом на другий квартал 2025 року. Комунальні борги зросли на 30%, адміністративні штрафи — на 38%. Це масштаб проблеми, яку закон пропонує вирішити не соціальною політикою, а автоматичним обмеженням прав.

Висновок: цифровізація без запобіжників

Закон №14005 — не зло і не благо в чистому вигляді. Ефективне виконання судових рішень — дійсна проблема: лише 30–35% рішень виконуються повністю. Ухилення боржників від виконання — реальне. Євроінтеграційні зобов’язання — не вигадка. Але спосіб, обраний законодавцем, ставить під загрозу конституційні гарантії.

Головна проблема — не цифровізація як така, а відсутність запобіжників. Немає порогу мінімальної суми для автоматичних обмежень. Немає захищеного рахунку для соціальних виплат. Немає винятків для вразливих категорій в умовах війни. Немає обов’язкової медіації. Немає спеціалізованого судового контролю за автоматичними рішеннями системи. Немає нічого з того, що робить подібні системи в Німеччині, Франції чи Естонії правовими, а не репресивними. ЄС вимагав цифровізації — Україна створила автомат обмежень. Це як замовити розумний дім і отримати тюрму з електронним замком: технологія та сама, мета — протилежна.

Чи підпише Президент — питання найближчих тижнів. Чи відповідає закон Конституції — питання для Конституційного Суду. Чи виживе в системі ЄСПЛ — питання часу. Але 8 мільйонів записів у реєстрі — це не абстракція. Це люди, чиї рахунки, квартири та автомобілі тепер у владі алгоритму.