Закон України «Про медіацію», прийнятий 16 листопада 2021 року, набрав чинності 15 грудня 2021 року. Закон визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов’язані з цією процедурою.
На питання FEMIDA.UA щодо новацій Закону відповіла Луіза Романадзе, адвокат, медіатор, президент Української академії медіації, співзасновник Національної асоціації медіаторів України, співавтор законопроектів з медіації.
– Як тепер зміниться статус медіатора, чи потрібно буде додатково навчатися?
– Законом фактично легалізовано професію медіатора та, нарешті, визначено вимоги до набуття такого статусу. Раніше жоден з нормативно-правових актів не містив вимог до медіатора. З моменту набуття чинності законом, медіатором може бути фізична особа, яка пройшла спеціальну підготовку тривалістю не менше 90 годин з обов’язковим відпрацюванням практичних навичок.
Важливий врахований законодавцем фактором – те, що медіація не є для України новою процедурою. Вона успішно застосовується в Україні майже 30 років та, відповідно, необхідно було врахувати цей попередній досвід. Всі ці роки в різних навчальних центрах існували різні підходи до підготовки медіаторів та, відповідно, пропонувалась різна її тривалість. Наприклад, тривалість навчальних курсів Української академії медіації завжди була не менше 90 годин, бо ми орієнтувались на наших німецьких партнерів у спільному навчальному проекті. В той же час більшість навчальних центрів готувало медіаторів за двох модульними програмами загальною тривалістю 48 годин. Склалася ситуація, що сьогодні в Україні є досить велика кількість досвідчених медіаторів, які б формально не відповідали вимогам нового закону. У зв’язку з цим до другого читання було запропоновано внести перехідну норму, згідно з якою медіаторами також визнаються особи, які до набрання чинності законом пройшли навчання базовим навичкам медіатора (медіації) обсягом не менше 48 годин, що підтверджується відповідними сертифікатами. Звісно, що ця норма підверглася критиці з боку юридичного управління через потенційну можливість зловживань, але варто пам’ятати, що медіатор не приймає жодних обов’язкових для сторін рішень щодо суті спору. Набагато гіршою була б ситуація, якби після прийняття закону в Україні майже не залишилось медіаторів, які б відповідали вимогам щодо тривалості навчання.
Таким чином додатково навчатися доведеться лише медіаторам тривалість підготовки яких до моменту прийняття закону була меншою ніж 48 годин.
– Як юрист зможе використовувати інструмент медіації в роботі, у яких сферах?
– Сфери для проведення медіації майже необмежені. Законодавець у відповідності до сучасних європейських та світових тенденцій досить широко підійшов до цього питання – запобігання виникненню конфліктів (спорів) у майбутньому або врегулювання будь-яких конфліктів (спорів), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим). Зараз медіація є найбільш затребуваною у сімейних, спадкових, трудових, корпоративних спорах тощо. Потенціал медіації скоріше обмежується не сферою правовідносин, а більшою мірою готовністю сторін сідати за стіл переговорів та домовлятися.
В роботі юриста для медіації точно є простір.
По-перше, медіація відкриває новий напрямок у професійній діяльності юриста – супровід клієнта у процедурі медіації. Під час медіації є багато питань, що можуть потребувати роботи юриста (укладення договору про проведення медіації, оцінка законності та реальності реалізації досягнутих сторонами домовленостей, укладення угоди за результатами медіації, підготовка на базі угоди за результатами медіації мирової угоди чи інших процесуальних документів (за наявності відкритого судового провадження) тощо. Це не потребує від юриста проходження курсів підготовки медіаторів.
По-друге, юрист може пройти підготовку медіатора та застосовувати здобуті в рамках такого навчання навички ефективної комунікації в своїй професійній юридичній діяльності. Це також дає юристу можливість розпочати власну медіаційну практику.
– Зважаючи на вже існуючу практику медіації в Україні – чи справді зменшиться навантаження на суди?
– Безумовно, медіація як один з альтернативних способів врегулювання спорів потенційно матиме позитивний вплив на розвантаження судів. Сторони спору, які домовляються під час процедури медіації, не звертають до суду. А у випадках, коли звернення до суду є обов’язковим (наприклад, розірвання шлюбу у разі наявності дітей) судовий розгляд носить формальний характер та відбувається досить швидко. І все ж таки, найближчим часом не слід очікувати відчутного результату в напрямку розвантаження судів – більшість населення не обізнана про існування такого способу врегулювання спорів, більшість адвокатів та юристів не пропонують медіацію як альтернативу судовому розгляду своїм клієнтам.
Прийняття Закону – це дуже важливий крок, але попереду велика просвітницька робота для поступового формування в Україні культури мирного врегулювання спорів.
