Бізнес на паузі чи “мертві душі” реєстру: чому закрити компанію в Україні дорожче, ніж утримувати

Єдиний державний реєстр юридичних осіб існує не для статистики. Це публічний інструмент довіри: контрагент, банк, суд чи кредитор відкривають запис про компанію і виходять з того, що за ним стоїть суб’єкт, здатний відповідати за своїми зобов’язаннями. Статус “зареєстровано” сам по собі нічого не гарантує, але саме на нього спирається презумпція, з якої починається будь-яка угода. Тому коли в реєстрі роками числяться десятки тисяч компаній, які не заробляють жодної гривні, питання виходить далеко за межі бухгалтерії. Що саме держава засвідчує такими записами? І чому в українському праві досі немає механізму, який приводив би реєстр у відповідність із дійсністю?

Масштаб явища тепер можна виміряти. В Україні є 52 202 чинні компанії, які щонайменше 2 роки поспіль декларують нульовий дохід або взагалі не зазначають його у річній фінансовій звітності. Для частини бізнесів така ситуація триває роками: понад 4,5 тисячі компаній подають таку звітність уже 5 років поспіль. Найбільше таких підприємств зареєстровано у Києві, а серед сфер діяльності переважають оптова торгівля, операції з нерухомістю та будівництво. Для значної частини цих компаній це не одноразовий збій, а усталений режим існування: вони звітують так 3, 4 або навіть 5 років поспіль.

Анатомія цифри

Найбільша група в цьому масиві – компанії, які подають звітність із нульовим або незазначеним доходом 2 роки поспіль. Таких налічується 19 521, або 37,4% від загальної кількості. Ще 14 865 компаній, тобто 28,5%, звітують так протягом 4 років. Далі йдуть 13 235 компаній, або 25,4%, які перебувають у такому стані 3 роки. Нарешті, 4 581 компанія, або 8,8%, робить це вже 5 років поспіль. Інакше кажучи, приблизно кожна 11-та компанія з цієї групи п’ятий рік поспіль подає звіт, у якому рядок доходу або дорівнює нулю, або просто порожній.

У цій структурі є деталь, повз яку легко пройти. Група “4 роки” помітно більша за групу “3 роки”: 14 865 проти 13 235. Якби бізнес згасав поступово і рівномірно, кожна старша когорта мала б бути меншою за молодшу, бо частина компаній з часом все ж ліквідується, продається або оживає. Натомість маємо горб. Він підказує, що для значної частини компаній точкою зупинки став не повільний спад, а одномоментний удар, після якого діяльність так і не відновилася. Сама по собі ця цифра нічого не доводить, але саме такі нерівності в даних юрист має помічати першими.

Географія масиву передбачувана лише на перший погляд. У Києві нараховується 15 078 таких компаній, що становить майже 29% від їх загальної кількості. Далі йдуть Дніпропетровська область, де їх 3 998, або близько 8%, Харківська область з 3 663 компаніями, або близько 7%, та Одеська область з 3 471 компанією, також близько 7%. Столиця і без того лідирує за кількістю зареєстрованих юридичних осіб, тож її частка значною мірою віддзеркалює загальну структуру реєстру. Але майже третина всіх “нульових” компаній країни в одному місті – це ще й концентрація ризику, з якою працюватимуть саме київські суди, реєстратори та податкові органи.

Найпромовистіше виглядає галузевий розріз. Найчастіше компанії, які роками звітують із нульовим або незазначеним доходом, працюють в оптовій торгівлі: таких підприємств 9 894, або 19%. Фактично це майже кожна п’ята компанія з дослідженої групи. Ще 5 523 компанії, тобто 10,6%, займаються операціями з нерухомістю. У сфері будівництва будівель працюють 4 279 компаній, або 8,2%, а в сільському господарстві 3 426 компаній, або 6,6%. Роздрібна торгівля дає 2 204 компанії, або 4,2%. Діяльністю у сфері права та бухгалтерського обліку займаються 1 282 компанії, або 2,5%. Наземний і трубопровідний транспорт представлений 1 264 компаніями, тобто 2,4%, торгівля автомобілями 1 214 компаніями, або 2,3%, спеціалізовані будівельні роботи 1 187 компаніями, також 2,3%. На всі інші види діяльності припадає 21 929 компаній, або 42%.

Перш ніж шукати в цих цифрах прихований зміст, варто перевірити буденні пояснення, і вони тут є. Компанія у сфері нерухомості нерідко створюється під один об’єкт: вона роками тримає на балансі земельну ділянку чи будівлю і не має виручки, поки об’єкт не продано чи не здано в оренду. Будівельна компанія може простоювати між проєктами або чекати розморожування будівництва. Аграрне підприємство може існувати як власник чи орендар землі, яку фактично обробляє інша структура. Оптова торгівля має найнижчий поріг входу, тому саме цей вид діяльності найчастіше вказують у компаніях “на всякий випадок”, які згодом так і не почали працювати.

Але є в цьому переліку рядок, який говорить більше, ніж решта. 1 282 компанії у сфері права та бухгалтерського обліку теж роками звітують без доходу і теж не ліквідуються. Це ті, хто професійно знає процедуру припинення юридичної особи краще за будь-кого. Якщо навіть юристи та бухгалтери обирають залишити свою компанію в реєстрі, а не закрити її, проблема явно не в необізнаності власників. Проблема в тому, що вихід з бізнесу в Україні коштує дорожче, ніж перебування в ньому на папері.

Чому піти дорожче, ніж залишитися

Однією з причин, через які компанії роками залишаються зареєстрованими без доходу, є складність процедури припинення. Щоб ліквідувати компанію офіційно, потрібно врегулювати зобов’язання перед кредиторами та державою і пройти встановлені процедури, а це потребує часу та коштів. Через це власникам у багатьох випадках простіше залишити компанію без фактичної діяльності, ніж завершувати її ліквідацію.

Щоб зрозуміти, чому цей вибір раціональний, варто пройти шлях добровільної ліквідації так, як його бачить закон. Він починається з рішення учасників про припинення та призначення ліквідаційної комісії чи ліквідатора відповідно до статті 105 Цивільного кодексу. Відомості про рішення вносяться до реєстру, і з цього моменту відкривається строк для заявлення вимог кредиторів, який Цивільний кодекс встановлює тривалістю не менше 2 місяців. Далі комісія проводить інвентаризацію, складає проміжний ліквідаційний баланс, розраховується з кредиторами в черговості, визначеній статтею 112 кодексу, і лише після цього складає ліквідаційний баланс. Паралельно потрібно анулювати реєстрацію платника ПДВ, закрити рахунки і пройти зняття з обліку в податкових органах. Тільки після всього цього державний реєстратор вносить запис про припинення за Законом “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”.

На цьому шляху є етап, який насправді і стримує більшість власників. Припинення юридичної особи є самостійною підставою для документальної позапланової перевірки згідно з підпунктом 78.1.7 Податкового кодексу. Тобто компанія, яка вирішила чесно закритися, сама запрошує податкову подивитися на свої минулі періоди. Показово, що воєнний мораторій на податкові перевірки, запроваджений у 2022 році, цієї підстави не зачепив: Закон № 2260-IX залишив дозволеними документальні позапланові перевірки за підпунктами 78.1.7 та 78.1.8, хоча й за умови безпечних умов для їх проведення. Отже, саме ліквідація залишається одним із небагатьох шляхів, якими компанія сьогодні гарантовано потрапляє під перевірку. Для власника, у якого в минулому є бодай сумнівна операція, це аргумент сильніший за будь-які витрати на реєстрацію.

Друга пастка чекає тих, у кого активів недостатньо для розрахунку з кредиторами. Цивільний кодекс у такому разі спрямовує ліквідацію в процедуру банкрутства за Кодексом України з процедур банкрутства. А це вже судовий процес, арбітражний керуючий, перевірка правочинів боржника і ризик субсидіарної відповідальності для тих, хто доводив компанію до неплатоспроможності. Порівняно з цим нульова річна звітність виглядає дешевою страховкою: кілька форм на рік, і компанія формально жива.

Звідси і стійкість масиву. Власник обирає не між “працювати” і “закритися”, а між “закритися з перевіркою, витратами і можливими наслідками” та “нічого не робити”. Закон не залишає йому третього варіанта, тож раціональний вибір очевидний.

Нульовий звіт як апарат штучного дихання

Логічно було б очікувати, що держава сама прибиратиме з реєстру компанії, які роками не мають діяльності. Інструменти для цього формально існують. Підпункт 20.1.37 Податкового кодексу надає контролюючим органам право звертатися до суду щодо припинення юридичної особи, а пункт 67.2 дублює це право. Проте обидві норми містять ключове застереження: “у випадках, встановлених законом” та “в установленому законом порядку”. Тобто податковий кодекс дає позов, але не дає підстави для нього.

Колись така підстава була сформульована прямо. Частина 2 статті 38 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” у попередній редакції називала підставою для судового рішення про припинення юридичної особи неподання протягом року податкових декларацій і документів фінансової звітності. Суди роками задовольняли позови податкових інспекцій саме з цієї підстави. У чинній редакції закону, що діє з 2016 року, цього переліку немає, і податковий орган мусить щоразу шукати опору в загальних нормах, зокрема в статті 110 Цивільного кодексу. Рішення про примусове припинення ухвалює виключно суд, і далеко не кожен такий позов закінчується на користь податкової.

Але навіть стара норма не зачепила б більшість компаній з цього масиву. Вона стосувалася неподання звітності, а ці компанії звітність подають. Саме в цьому і полягає юридична функція нульового звіту: він тримає компанію поза зоною дії будь-яких механізмів примусового припинення. Порожній рядок доходу не є порушенням. Це законний стан платника податків, за який немає ні штрафу, ні підстави для позову.

Єдиний механізм, що спрацьовує майже автоматично, стосується лише платників ПДВ. Підпункт “г” пункту 184.1 Податкового кодексу дозволяє анулювати реєстрацію платника ПДВ, якщо він протягом 12 послідовних податкових місяців не подає декларацій або подає такі, що свідчать про відсутність постачання і придбання. Але й тут є застереження: якщо постачань немає, а придбання з податковим кредитом є, підстави для анулювання відсутні. І головне, ця норма прибирає лише статус платника ПДВ, а не саму компанію. Юридична особа після анулювання продовжує існувати в реєстрі так само спокійно, як і до нього.

Кримінальне право теж не створює тиску. Статтю 205 Кримінального кодексу про фіктивне підприємництво виключено ще у вересні 2019 року, і причина була цілком слушною: вона роками слугувала інструментом тиску на бізнес. Чинною залишається стаття 205-1 про підроблення документів, які подаються для державної реєстрації, але вона стосується моменту створення компанії, а не її подальшого сну. Утримання компанії без діяльності злочином не є, і не повинно ним бути. Проте разом із декриміналізацією держава не отримала жодного адміністративного механізму, який би замінив кримінальний у функції очищення реєстру.

Воєнний стан зупинив годинник

Водночас нульовий дохід не обов’язково означає, що компанія остаточно припинила працювати. Частина підприємств могла тимчасово зупинити діяльність через повномасштабну війну, втрату виробничих потужностей, працівників або ринків збуту. Для таких компаній збереження юридичної особи – не зловживання, а цілком розумна стратегія: ліцензії, дозволи, договори оренди, ділова репутація і кредитна історія прив’язані саме до цієї особи, і створити все це заново після відновлення діяльності буде значно дорожче.

Законодавство воєнного часу цю стратегію фактично підтримало. Закон № 2115-IX “Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни” дозволив подавати звітність і документи протягом 3 місяців після припинення чи скасування воєнного стану за весь період неподання та звільнив від адміністративної і кримінальної відповідальності за неподання на цей час. Обов’язки щодо подання та щорічного підтвердження відомостей про кінцевих бенефіціарних власників на період воєнного стану також фактично відкладено, а санкції за їх невиконання не застосовуються, за винятком компаній із російським слідом у структурі власності.

Кожне з цих рішень було виправданим як захід підтримки бізнесу. Але разом вони мають побічний ефект, який рідко обговорюють. Реєстр перестав оновлюватися саме в тій частині, де він найбільше потрібен контрагентам. Відомості про бенефіціарів, керівників і місцезнаходження сплячих компаній старіють з кожним місяцем, а сама компанія при цьому має статус чинної і нерідко багаторічну історію. Для сумлінного власника, який чекає кращих часів, це тимчасова пауза. Для того, хто шукає “компанію з історією” під непрозору операцію, це готовий інструмент, і саме оптова торгівля та будівництво, які очолюють галузевий розріз масиву, традиційно найчастіше фігурують у податкових спорах про реальність господарських операцій. Статистика нульового доходу нікого не викриває, але вона показує, наскільки великий резерв таких інструментів.

Що мало б змінитися

Інші правопорядки цю проблему розв’язали давно, причому без кримінального тиску. У Великій Британії розділ 1003 Companies Act 2006 дозволяє самій компанії, яка не веде діяльності, подати заяву про виключення з реєстру за спрощеною процедурою, з обов’язковим повідомленням кредиторів і можливістю для них заперечити. Розділ 1000 того ж закону надає реєстратору право виключити компанію, щодо якої є розумні підстави вважати, що вона не веде діяльності, після попереджень і публікації в офіційному віснику. Водночас закон передбачає відновлення компанії в реєстрі, якщо виключення виявилося помилковим. Тобто там існує саме той третій варіант, якого бракує українському власнику: дешевий і передбачуваний вихід для порожньої компанії без боргів, а для держави – процедура очищення реєстру, яка не потребує судового процесу щодо кожної особи.

В Україні така розмова має конкретний законодавчий привід. Кабінет Міністрів затвердив план заходів на 2026 рік щодо припинення функціонування ЄДРПОУ та переходу до єдиного реєстру, який веде Міністерство юстиції. План передбачає підготовку змін до Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, зокрема щодо строків і механізмів внесення повних відомостей про юридичних осіб до ЄДР. Держава так чи інакше проводить інвентаризацію реєстру. Логічно було б, щоб у тому самому законопроєкті з’явилися і спрощена процедура добровільного виключення для компаній без діяльності й без боргів, і адміністративна процедура для тих, які роками не реагують на жодні запити.

Важливо при цьому не перегнути. 52 202 компанії з нульовим доходом – це не 52 202 порушники. Серед них є власники заморожених об’єктів, підприємства, які втратили виробництво через війну, і ті, хто чесно чекає можливості відновити роботу. Тому будь-який механізм очищення має відрізняти сплячу компанію від покинутої і залишати першій право на паузу, а другій – простий шлях піти. Поки ж ця цифра вимірює насамперед не масштаб зловживань, а ціну, яку українське право встановлює за законне завершення бізнесу. І ця ціна виявилася настільки високою, що навіть 1 282 юридичні та бухгалтерські фірми вважають за краще її не платити.