EUIPO Mediation Centre: як відомство ЄС з інтелектуальної власності створило безкоштовний медіаційний сервіс для бізнесу з 130 країн

Якщо порівнювати медіаційні інституції з живими організмами, то EUIPO Mediation Centre — наймолодший із усіх, про кого я писав у цій серії статей. CEDR засновано в 1990 році, ICC International Centre for ADR — у 1923-му, WIPO Arbitration and Mediation Center — у 1994-му. EUIPO Mediation Centre офіційно запустили 22 листопада 2023 року — тобто на момент написання цього тексту організації ще немає й трьох років. І саме тому її історія цікавить мене не менше, ніж столітні інституції: вона показує, як у 2020-х роках думають про медіацію ті, хто будує її з нуля, не обтяжений десятиліттями усталених звичок.

Але перш ніж говорити про сам центр, варто сказати кілька слів про організацію, яка його створила. Відомство інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO) — агенція ЄС, що базується в іспанській Аліканте й відповідає за реєстрацію торгових марок і промислових зразків на рівні всього Союзу. Щороку EUIPO реєструє понад 170 000 торгових марок ЄС (EUTM) і понад 100 000 зареєстрованих зразків ЄС (REUD) — масштаб, який сам собою породжує величезну кількість спорів між власниками схожих або конкуруючих прав. Показова деталь із промови виконавчого директора EUIPO Жоау Неграу на відкритті центру: 42% усіх заявок на торгові марки ЄС подають компанії поза межами ЄС — тобто більше ніж кожна друга заявка надходить від нерезидентів, для яких судитись у судах однієї з 27 країн-членів ЄС — це не просто витратно, а й принципово складно з юрисдикційної точки зору. Саме цей факт став одним із ключових аргументів на користь створення власного медіаційного центру.

Варто уявити масштаб цих цифр конкретніше. Щороку EUIPO отримує заявки від компаній приблизно зі 130 країн світу. Це означає, що система реєстрації торгових марок ЄС de facto є глобальним сервісом — і будь-який спір, що виникає між власником марки з Японії та власником схожої марки з Бразилії в межах реєстру EUIPO, потрапляє в юрисдикційний вакуум: жодна зі сторін не має природного «домашнього» суду для розгляду такого конфлікту. Медіація в цьому контексті — не мода і не красива ідея, а відповідь на реальну структурну проблему.

Передісторія: десять років до офіційного запуску

Формальне відкриття у листопаді 2023 року може справити враження, ніби йдеться про абсолютно нову ідею. Але насправді EUIPO має значно довшу медіаційну передісторію, яку важливо розуміти для правильного контексту.

Ще з 2012 року Апеляційні палати EUIPO надавали послуги медіації та погоджувальної процедури (conciliation) у межах своїх проваджень. Тобто фактично медіація в EUIPO існувала понад десять років до офіційного відкриття центру — просто у вбудованому, не відокремленому форматі, як один із інструментів роботи Апеляційних палат. За цей час напрацювалась реальна практика, сформувались методики, виникло розуміння, які типи спорів найкраще піддаються медіаційному врегулюванню в контексті ІВ-прав, зареєстрованих у EUIPO. Саме на цьому фундаменті і виріс повноцінний Mediation Centre 2023 року — не як експеримент із нуля, а як інституціоналізація вже перевіреного підходу.

Правова підстава для створення центру закріплена безпосередньо в Регламенті ЄС про торгові марки: Регламент ЄС 2017/1001 про торгову марку Європейського Союзу прямо доручає Відомству створити Медіаційний центр для врегулювання спорів щодо торгових марок ЄС, зразків ЄС та географічних зазначень для ремісничих та промислових продуктів. Тобто центр — це не ініціатива окремого керівника чи тимчасова програма, а структурний елемент, прямо передбачений первинним законодавством ЄС.

Це важлива відмінність від більшості медіаційних інституцій, які виникали як приватні або некомерційні ініціативи, а вже потім отримували законодавче визнання. EUIPO Mediation Centre народився у зворотному порядку: спочатку законодавче зобов’язання — потім реалізація. Це забезпечує центру особливий статус: він не може бути ліквідований або «заморожений» рішенням відомства, бо його існування закріплено на рівні регламенту.

Нові правила медіації 2025 року: наступний рівень

Якщо відкриття центру у 2023 році стало першим великим кроком, то 14 липня 2025 року EUIPO зробило другий — і не менш значущий. Було опубліковано нову редакцію правил медіації, яка суттєво розширила як сферу компетенції центру, так і логіку його роботи.

Найважливіше розширення стосується предметної юрисдикції. Відповідно до нових правил, EUIPO Mediation Centre тепер може адмініструвати медіації не лише щодо торгових марок і зразків ЄС, а й щодо будь-яких паралельних проваджень між тими самими сторонами в будь-якій юрисдикції, а також спорів, що стосуються будь-яких інших прав ІВ — авторських прав, географічних зазначень, доменних імен, патентів і навіть стандартноважливих патентів (SEP), — якщо вони пов’язані зі спором щодо EUTM або EUD. Це принципово нова логіка: центр перестає бути суто «внутрішнім» сервісом EUIPO і перетворюється на майданчик для комплексного вирішення ІВ-конфліктів, навіть якщо вони виходять далеко за межі реєстру відомства.

Ще одна важлива деталь, виявлена у практиці роботи центру: медіації при EUIPO переважно консолідують кілька пов’язаних справ між тими самими сторонами — із середнім показником одна медіація на три провадження. Це означає, що механізм де-факто використовується не для вирішення окремого спору, а для оздоровлення цілого «пучка» конфліктних відносин між двома сторонами одночасно — що набагато ефективніше, ніж послідовний розгляд кожної справи окремо.

Запуск і перші кроки: від другої інстанції до всіх проваджень

Центр запустили у 2023 році на підставі статей 170 і 151(3) Регламенту ЄС 2017/1001 про торгову марку ЄС. Спочатку EUIPO Mediation Centre надавав послуги ADR лише сторонам, залученим до міжсторонніх (inter partes) проваджень, що тривали перед Апеляційними палатами EUIPO — тобто на другій інстанції в апеляційних провадженнях щодо рішень Відділу опозицій.

Це важлива деталь архітектури запуску: центр навмисно почав з другої інстанції — складніших, зрілих спорів, де сторони вже пройшли першу процедуру й свідомо вибрали апеляцію. Такі сторони, як правило, краще розуміють свої позиції й реальні ризики судового процесу — а отже, більш схильні до пошуку компромісу. Це був продуманий старт: не намагатись охопити всіх одразу, а відпрацювати модель на найбільш підготовленій аудиторії.

Наступний крок — поступове розширення на першу інстанцію, насамперед для малого й середнього бізнесу (МСБ). Впродовж 2024 та 2025 років центр розвивався, щоб надати всім користувачам доступ до ADR для проваджень першої інстанції. Спочатку МСБ могли подавати запити на підтримку в цій сфері, а потім вона ставала доступною для всіх.

З 2 червня 2025 року, після змін до Статей про заснування та діяльність Медіаційного центру, його послуги поширились на всіх сторін, залучених до будь-яких міжсторонніх проваджень перед EUIPO — як першої, так і другої інстанції — провадження щодо опозиції або анулювання EUTM чи недійсності REUD.

Тобто за менш ніж два роки від запуску центр пройшов шлях від вузького сервісу для апеляційних справ до повноцінної системи, доступної на будь-якому етапі будь-якого міжстороннього провадження. Це не звичайне «поступове розширення» — це системна еволюція, проведена в дуже стислі строки.

Що і для кого: повний спектр послуг

Послуги Медіаційного центру включають медіацію, погоджувальну процедуру (conciliation) та експертне визначення (expert determination). Ці послуги надає команда досвідчених медіаторів і керівників справ, які говорять різними мовами для полегшення процесів медіації та переговорів.

Розберемо кожен із трьох інструментів окремо.

Медіація — добровільна й конфіденційна процедура, в якій медіатор допомагає сторонам знайти взаємоприйнятне рішення, не нав’язуючи жодного. Сторони зберігають повний контроль над процесом і результатом: жодна угода не може бути їм нав’язана ззовні. Медіатор нейтральний та неупереджений — він не дає юридичних порад, не пропонує готових рішень і не представляє жодну зі сторін. Процес включає як спільні сесії всіх сторін, так і окремі зустрічі медіатора з кожною стороною (кокуси). Уся інформація, озвучена на окремих зустрічах, залишається конфіденційною й не передається іншій стороні без явної згоди.

Погоджувальна процедура (conciliation) — дещо відмінна за форматом: тут третя нейтральна особа не лише фасилітує діалог, а може й пропонувати конкретні варіанти рішення, хоча теж без права зобов’язати сторони до чогось. Це проміжний формат між медіацією й експертним визначенням. Важлива особливість, специфічна саме для EUIPO: консиліатором завжди є рапортер — тобто особа, відповідальна за справу в Апеляційних палатах. Рапортер продовжує виконувати цю роль навіть якщо погоджувальна процедура не приводить до врегулювання. Погоджуючись на conciliation, сторони заздалегідь погоджуються не оскаржувати участь цієї особи в будь-яких наступних рішеннях щодо їхнього спору.

Експертне визначення (expert determination) — процедура, в якій незалежний експерт у певній технічній чи правовій сфері визначає факти або виносить оцінку. Згідно з правилами EUIPO, це послуга, що надається в контексті медіації — тобто коли сторони вже перебувають у медіаційному процесі, але зіткнулись із конкретним технічним або правовим питанням, яке потребує зовнішньої експертної думки для просування вперед. Експертом може виступати як співробітник EUIPO, так і зовнішній фахівець — головне, щоб він діяв незалежно й неупереджено. Результат може бути як рекомендаційним, так і обов’язковим — залежно від того, як домовились сторони.

Важлива деталь, яка виділяє EUIPO серед усіх розглянутих нами інституцій: спір обов’язково має стосуватись торгових марок ЄС та/або зразків ЄС. Центр надає послуги лише щодо прав ІВ, зареєстрованих у EUIPO. Однак сторони можуть включити до медіації інші права ІВ (такі як авторські права, доменні імена та патенти) або будь-які інші пов’язані спори між ними.

Тобто первинна юрисдикція центру суворо обмежена торговими марками й зразками ЄС, але за взаємною згодою сторони можуть «розширити» предмет медіації на суміжні питання — гнучка норма, яка дозволяє вирішити весь комплекс пов’язаних між собою спорів в одному процесі.

Головна перевага: безкоштовність

Це, мабуть, найпримітніша і найнезвичніша риса EUIPO Mediation Centre на тлі всіх інших інституцій. Медіація, що проводиться онлайн або в штаб-квартирі EUIPO в Аліканте (Іспанія), є безкоштовною. Якщо медіація відбувається в приміщеннях EUIPO в Брюсселі, стягується одноразовий збір у розмірі 1200 євро — порівну між сторонами — для покриття витрат на проїзд та проживання медіатора EUIPO.

Порівняємо з тим, що ми вже знаємо: середня вартість медіаційного провадження в WIPO Center становила близько 26 000 доларів США у 2021 році; у ICC медіаційна процедура стартує з безповоротного внеску в 3000 доларів тільки для початку розгляду заявки. EUIPO пропонує той самий сервіс безкоштовно — і це свідома стратегічна позиція, а не просто жест доброї волі. Коли сторони обирають ADR-послуги EUIPO для вирішення своїх спорів, вони не платять жодних додаткових зборів EUIPO понад ті, що вже сплачені в контексті відповідного міжстороннього провадження.

Логіка тут зрозуміла: EUIPO — регуляторна агенція ЄС, а не комерційна структура. Її завдання не заробити на медіації, а зробити систему управління правами ІВ в ЄС ефективнішою й дешевшою для всіх учасників ринку — і зокрема для МСБ, для яких судовий процес у декількох юрисдикціях може виявитись економічно нищівним. Безкоштовність медіації — це інвестиція в систему, а не благодійність.

Варто, однак, бути чесним щодо одного структурного обмеження, яке прямо пов’язане з безкоштовністю. Реєстр медіаторів EUIPO — закритий список, що наразі налічує 51 медіатора, всі з яких є співробітниками EUIPO. Регламент ЄС 2017/1001 формально дозволяє включати до списку зовнішніх кваліфікованих медіаторів, але центр цією можливістю поки не скористався: залучення зовнішнього медіатора потребувало б або додаткової оплати з боку сторін, або відповідних бюджетних витрат відомства. Хоча звичайні збори за провадженням EUIPO є відносно невеликими (від 320 євро за опозицію до 800 євро за оскарження зразка), за наявності кількох паралельних проваджень між тими самими сторонами ці суми можуть помножуватись — і тоді навіть скромний гонорар зовнішнього медіатора теоретично може вписатись у загальну вартість. Це відкрите питання, яке центру ще доведеться вирішувати.

Медіатор — співробітник відомства: незалежність і її межі

Закрита природа реєстру медіаторів породжує і більш принципове питання: якою мірою можна гарантувати незалежність медіатора, якщо він є штатним співробітником відомства, рішення якого і є предметом спору?

EUIPO усвідомлює цю проблему й намагається її адресувати конструктивно. Статті 170(13) і 170(14) Регламенту прямо забороняють медіаторам EUIPO брати участь у медіації щодо справи, в якій вони вже були залучені як особи, що приймали рішення, — і навпаки, забороняють ухвалювати рішення у справах, у медіації яких вони брали участь. Тобто законодавець намагається відокремити ролі «суддя» і «медіатор» на рівні конкретних осіб.

Проте залишається більш тонке питання: чи може залишатися строго конфіденційним зміст медіації, якщо медіатором виступає людина, яка є частиною системи, що розглядає суміжні справи? Для деяких учасників ринку ця стурбованість є суттєвою. Як зазначають аналітики видання Kluwer Mediation Blog, сторони, для яких конфіденційність має першочергове значення, можуть розглянути альтернативу: провести медіацію через зовнішню інституцію (наприклад, WIPO або CEDR), одночасно подавши спільне клопотання про зупинення провадження перед EUIPO на підставі статті 71 Делегованого регламенту ЄС. Це технічно складніше, але дає максимальний контроль над конфіденційністю процесу.

Угода про врегулювання: практичні деталі

Якщо медіація завершилась успіхом, сторони підписують угоду про врегулювання — але важливо розуміти, як саме це відбувається в контексті EUIPO.

Угода має бути укладена письмово, датована й підписана сторонами або їхніми уповноваженими представниками. Вона залишається строго конфіденційною і не передається до Медіаційного центру — якщо тільки самі сторони спільно не вирішать депонувати її там. Якщо депонування все ж відбулось, репозиторій EUIPO може за запитом сторін підтвердити в письмовій формі сам факт підписання угоди та наявність медіаційного провадження. Це практично корисна функція для ситуацій, коли пізніше виникають суперечки щодо самого факту досягнення домовленості.

Угода про врегулювання не є самовиконувальною — тобто її підписання не тягне автоматичних змін у реєстрі EUIPO. Сторони самі відповідають за реалізацію умов угоди: наприклад, подання заяв про зміну реєстраційних даних, обмеження або анулювання прав. На це відводиться два місяці після завершення медіації. Якщо медіація не принесла результату, провадження поновлюється з тієї точки, на якій воно було зупинено.

Важливий нюанс, на який звертають увагу практики: медіаційний процес у EUIPO не поглинає «охолоджувальний» період (cooling-off period), передбачений у провадженнях з опозиції. Цей самостійний переговорний інтервал (від двох до 24 місяців) зберігається і продовжує відраховуватись паралельно. Якщо медіація не вдалась, він може відновитись — і сторони знову матимуть час для прямих переговорів. Дехто з фахівців вважає це конструктивним резервом; інші застерігають, що подібна «подвійна пауза» може відкривати можливості для зловживань. Практична рекомендація, яка набула поширення серед юристів: включати до медіаційної угоди явну відмову від cooling-off period, щоб уникнути штучного затягування.

Як виглядає процедура

Медіація можлива, коли міжстороннє провадження (наприклад, опозиція, недійсність, анулювання) є на розгляді, обидві сторони погоджуються, і змагальна частина процедури вже почалась. Зокрема: для опозицій — після завершення «охолоджувального» періоду; для анулювань торгової марки — після подачі відповідної заявки; для оскарження недійсності зразка — також після подачі заявки; для апеляцій — після подачі повідомлення про апеляцію. Ініціювання відбувається через письмовий запит однієї зі сторін або за пропозицією EUIPO. Щойно обидві сторони надають згоду, поточна процедура зупиняється на час медіації — автоматично, без додаткових клопотань. Часові ліміти також призупиняються з дати спільного запиту на медіацію.

Важливо: якщо між тими самими сторонами існує кілька пов’язаних справ, усі їхні посилання мають бути чітко зазначені обома сторонами у своїх офіційних комунікаціях — лише чітко вказані справи будуть зупинені. Будь-які паралельні провадження в національних або регіональних органах сторони мають зупиняти самостійно, звертаючись до відповідних органів.

Процедура включає три офіційних способи ініціювання медіації: односторонній запит (одна зі сторін ініціює, EUIPO повідомляє іншу і очікує її згоди), спільний запит (обидві сторони звертаються одночасно) та пропозиція рапортера або іспитника (особа, відповідальна за справу, може запропонувати медіацію, але не може її нав’язати — тільки рекомендувати).

Процедура має п’ять чітких фаз:

Фаза 1 — Запит. Одна зі сторін, вже залучена до провадження перед EUIPO, може подати запит на медіацію. Команда керування справами Медіаційного центру перевіряє прийнятність запиту та зв’язується з іншою стороною/сторонами, щоб повідомити їх про запит і підтвердити, чи погоджуються вони розпочати медіацію.

Фаза 2 — Підготовка. Сторони спільно обирають медіатора з офіційного списку, причому Медіаційний центр може надавати рекомендації щодо мовних навичок, фахової компетентності та доступності фахівців. Медіація проводиться через захищену платформу EUIPO з чіткими дедлайнами і структурованими процесами. На цьому ж етапі узгоджуються імена уповноважених учасників і представників кожної зі сторін, розклад зустрічей і місце проведення. Попередньо медіатор може попросити сторони надіслати стислий опис справи та своїх позицій — щоб краще підготуватись.

Фаза 3 — Дослідження. Дослідження складається з низки зустрічей, під час яких медіатор може чергувати між приватними сесіями з кожною зі сторін окремо та спільними сесіями з обома сторонами. Інформація, озвучена на окремих зустрічах, не розкривається іншій стороні без дозволу сторони, що її надала. На відкритті кожної сесії сторони, як правило, роблять вступну заяву, що резюмує їхню позицію, після чого медіатор допомагає скласти список питань для обговорення.

Фаза 4 — Переговори. Переговори і торг починаються, коли сторони готові перейти від загальних ідей до конкретних умов врегулювання. На цьому етапі визначаються основні елементи можливої угоди. Надзвичайно важливо, щоб на переговорах були присутні представники зі справжніми повноваженнями укласти угоду — не тільки юристи, а й особи, здатні приймати ділові рішення від імені компанії. Медіація — це не лише про права, але й про бізнес-інтереси, а отже, ухвалені рішення повинні бути забезпечені реальними повноваженнями з обох боків.

Фаза 5 — Результат. Якщо досягнуто угоди про врегулювання: угода має задовольняти обидві сторони й бути взаємоприйнятною та стійкою. Угода про врегулювання складається й підписується сторонами. Якщо угоду не досягнуто: у такому разі сторони можуть обрати інший ADR-процес або повернутись до основного провадження в EUIPO чи суді. Незалежно від результату медіатор зобов’язаний зберігати конфіденційність усього, що відбувалось у процесі, й ніколи не бере участі у подальших рішеннях щодо цієї справи.

Щодо часових рамок: темп визначається самими сторонами, і процес загалом займає менше часу, ніж судовий розгляд. Плавність і ефективність процесу залежать від учасників і тому може тривати від одного дня до кількох місяців.

Де і якою мовою

Географічна й мовна гнучкість — ще одна продумана риса центру. Медіаційний центр надає послуги через онлайн-платформу. Однак, крім віртуальної взаємодії, простір для зустрічей доступний у штаб-квартирі EUIPO в Аліканте або, за додаткову плату, в Брюсселі. Кімнати для медіацій у штаб-квартирі обладнані для гібридного формату — тобто одна сторона може бути присутня фізично, тоді як інша підключається дистанційно.

Первинно послуги надавались п’ятьма мовами: англійською, французькою, іспанською, німецькою та італійською. Проте список поступово розширюється в міру того, як до реєстру додаються медіатори, що володіють іншими мовами ЄС. Принцип EUIPO полягає в тому, що медіація за замовчуванням ведеться мовою провадження — але сторони вправі домовитись про іншу мову, якщо це зручніше для обох і якщо знайдеться підходящий медіатор. Команда медіаторів і керівників справ багатомовна за складом — це принципово для організації, що обслуговує заявників із 27 країн ЄС плюс понад 42% неєвропейських компаній. Онлайн-платформа забезпечує безпечне й конфіденційне середовище для взаємодії — важлива деталь в епоху, коли більшість ділових переговорів давно перемістилась у цифровий формат.

Коли медіація підходить: десять ситуацій

EUIPO не обмежується просто пропозицією сервісу — відомство розробило конкретний орієнтир для сторін, що вагаються: перелік десяти ситуацій, в яких ІВ-спір найімовірніше підходить для медіаційного врегулювання. Він заслуговує уваги, бо відображає не абстрактну теорію, а практичне розуміння, накопичене за роки реальної роботи.

Медіація найбільш доречна, коли: спір ще на ранній стадії; справа є складною або охоплює кілька юрисдикцій; рішення суду складно буде виконати; у сторін уже є або можуть виникнути паралельні ІВ-права на схожий об’єкт; для вирішення потрібен індивідуально підібраний підхід; сторони перебувають або планують перебувати в ділових відносинах; конфіденційність є пріоритетом; репутація компанії може постраждати від публічного розгляду; між сторонами існує мовний бар’єр; нарешті — якщо швидкість вирішення є важливою.

Цей список — не маркетинговий прийом. Це карта ситуацій, в яких добровільне врегулювання системно перевершує адміністративне рішення. І EUIPO, напрацювавши цей орієнтир із власного досвіду, фактично навчає своїх користувачів думати категоріями ADR — що саме собою є значущим культурним зрушенням у середовищі, де ІВ-спори традиційно розглядались виключно через призму опозицій і судових проваджень.

Чим EUIPO відрізняється від усіх попередніх

Розглянувши CEDR, ICC і WIPO, я описував кожну інституцію як унікальну в своєму роді — і EUIPO Mediation Centre в цьому ряду теж займає абсолютно особливе місце, яке не перетинається з жодним із попередників.

CEDR — британська інституція, що виросла з кампанії за реформу цивільного правосуддя і системно вплинула на англійське процесуальне право через прецеденти. ICC ADR Centre — найгенералістськіший гравець без прив’язки до галузі чи юрисдикції, пропонує найширший спектр від медіації до арбітражу. WIPO Center — вузька предметна спеціалізація на інтелектуальній власності, але глобальний охват і власна масова система доменних спорів.

EUIPO Mediation Centre — це щось нове на цьому ландшафті: регуляторна агенція, що забезпечує медіацію в межах власних адміністративних проваджень. Тут немає зовнішніх комерційних клієнтів у звичному розумінні — є учасники проваджень, які вже звернулись до відомства за захистом своїх прав, і яким відомство тепер пропонує ще й примирення як альтернативу рішенню з примусом. Це не конкуренція з WIPO чи ICC — це принципово інша ланка системи, що закриває нішу, яку ні WIPO, ні ICC не могли закрити за визначенням: спори між сторонами, що вже перебувають у процедурі реєстрації/опозиції/анулювання прав ЄС.

Голова комунікацій EUIPO Хуліо Лапорта зазначає, що сфера правочинності EUIPO Mediation Centre відрізняється від сфери правочинності WIPO Arbitration and Mediation Center, як і типи послуг, що їх надає кожна організація. Але вони продовжуватимуть вивчати можливості для співпраці — разом з іншими ADR-центрами.

Додам і більш системний кут зору: модель, яку реалізує EUIPO, має потенціал стати зразком для інших спеціалізованих регуляторних агенцій, що управляють великими реєстрами прав. Якщо відомство, що реєструє права, може одночасно пропонувати безкоштовну медіацію для власників цих прав — це суттєво знижує загальні суспільні витрати на врегулювання конфліктів у відповідній сфері. Логіку можна перенести на реєстрацію патентів, географічних зазначень, інших об’єктів ІВ — і не лише в ЄС.

Найважливіший контекст: чому саме зараз

Запуск EUIPO Mediation Centre у 2023 році — не ізольована подія, а частина ширшого тренду, що я спостерігаю в усій серії цих статей: медіація з «альтернативи» перетворюється на системний елемент вирішення комерційних спорів. CEDR це зробив у Британії через прецедентне право. ICC — через універсальний контрактний інструмент для транскордонних угод. WIPO — через масову автоматизовану процедуру доменних спорів. EUIPO — через вбудований безкоштовний сервіс у межах власних адміністративних проваджень.

Кожна з цих інституцій знайшла свою точку входу в систему, де медіація стає не виключенням, а нормою. І EUIPO, попри свій наймолодший вік серед усіх розглянутих, зробила, мабуть, найрадикальніший крок у цьому напрямку: взяла й зробила медіацію безкоштовною — не для того, щоб конкурувати з комерційними провайдерами, а щоб прибрати будь-які фінансові бар’єри між власниками прав і можливістю мирного врегулювання. Але при цьому не злукавила щодо обмежень: закрита модель медіаторів-співробітників, питання конфіденційності, відкриті дискусії щодо правил — все це свідчить про живу, а не декоративну інституцію, яка ще формується.